Фокус-групове дослідження: "Громадська активність в районі/місті" (Красилів)

В рамках проєкту «Демократичні процедури и демократичні стандарти для громад районного рівня в Украині», здійснюваного за підтримки Національного фонду підтримки демократії (США), 19 лютого 2010 року у місті Красилові (Хмельницька область) було проведено фокус-групове дослідження з метою з’ясування, декларованою чи реальною є громадська активність в районі/місті, а також доцільність, механізми та перешкоди цієї активності.
Результатом дослідження є визначення міри громадської активності у контексті розв’язання проблем міста/району, взаємодії із місцевою владою, спроможності організацій громадського суспільства і потреб у нових знаннях та методах роботи для підвищення їхнього професіоналізму та інституційної спроможності.
У дослідженні взяли участь представники:
- Міської і районної рад
- Організацій громадянського суспільства
- Місцевих ЗМІ
- Громадські лідери.
 

Для обговорення було запропоновано чотири блоки запитань:
1. блок запитань, щодо інституційної спроможності громадських організацій на районному рівні:
1.1. Чи відомі вам якісь громадські організації чи громадські ініціативи у вашому місті/районі. Якщо відомо, то якими справами вони займаються?
1.2. З яких джерел вам відомо/чи хотіли б аби було відомо про діяльність цих організацій/ініціатив?
1.3. Чи маєте ви потребу/бажання/намір чи стати членом громадської організації, чи співпрацювати з ними, чи створити власну?

2. блок запитань, що стосуються місцевих проблем та способів їх розв’язання:
2.1. Визначте ключові проблеми міста на соціальному/комунальному/культурному чи інших рівнях?
2.2. Хто, на вашу думку, мусить розв’язувати вами означені проблеми?
2.3.Хто, на вашу думку, може розв’язувати вами означені проблеми?
2.4. За яких умов ви б особисто взялися до розв’язання означеної вами проблеми?

3. блок запитань, що стосуються виборчої кампанії та демократичних стандартів:
3.1. Виборча кампанія Президента в Україні 2010, на вашу думку, відбувалася демократично? Що саме було демократичного/недемократичного?
3.2. Демократичний Президент в Україні нині, по 18 роках України самостійної та демократичної країни. Який він? Яка роль особи чи посади Президента у Вашому житті?
3.3. Демократичні цінності, соціально-культурні форми життя потрібні вам і вашій роботі/житті? Допомагають вам чи заважають?
3.4. Досвід демократичних трансформацій сусідніх держав (Польща, Словаччина, Латвія, Росія, Румунія та інші) цікаво/ важливо для вашої роботи?

4. блок запитань, що стосуються потреб громадського лобіювання
4.1. Чи вважаєте ви за можливе розв’язати проблеми вашого міста/району/будинку методами громадського лобіювання? З використанням досвіду демократичних країн-сусідів?
4.2. Чи потрібні нові знання, методики роботи для розв’язання проблем? Чи що потрібно?

Блок запитань, щодо інституційної спроможності громадських організацій на районному рівні:

1. Чи відомі вам якісь громадські організації чи громадські ініціативи у вашому місті/районі. Якщо відомо, то якими справами вони займаються?

Поінформованість присутніх про наявність громадських організацій на міському та районному рівнях є досить високою. Серед названих громадських організацій районного рівня громадська організація «Молодь за майбутнє», громадська організація ветеранів ВВВ, Спілка воїнів-афганців, громадська організація «Захист», Товариство інвалідів, громадська організація «Асоціація підприємців малого та середнього бізнесу», громадська організація «Голос громади», Правова спілка. Учасники наголошували, що саме ці організації є реально діючими із 45 зареєстрованих у районі, 20% з яких молодіжні. Варто зазначити, що власне міських громадських організацій названо не було, за винятком Асоціації підприємців, яка існує, вочевидь, суто номінально. Діяльність цих організацій обмежена соціальними групами, які їх утворили, тому говорити про співпрацю між ними не доводиться.
Цитати:
«Ми ставимо собі за мету захист інтересів громади… і втілення у життя тих принципів, які закладені у статті 4 закону «Про місцеве самоврядування».
«Зрозуміло,що якщо коштів немає, надходжень немає, значить…організація нічого не може робити».
«Наближається час виборів, кожен собі готує виборчу платформу. В основному пішов напрямок критики влади, суцільна критика влади. Критика притаманна тим людям, які не відбулися, або вибрали легкий шлях замість того, щоб вирішити дійсно проблеми».
2. З яких джерел вам відомо/чи хотіли б аби було відомо про діяльність цих організацій/ініціатив?

Незважаючи на обізнаність у наявності громадських організацій у місті і районі, відомості про діяльність громадських організацій серед населення практично відсутні. Про цю діяльність відомо лише самим організаціям і Районному відділу статистики, в який надходять річні звіти. Джерела, які було названо, є єдиними джерелами інформації взагалі, а не лише про діяльність організацій громадянського суспільства, найголовнішим з яких є районна газета «Красилівський вісник». Натомість, прозвучали думки і пропозиції щодо потенційно можливих інших джерел, таких як місцеве телебачення, радіо і, власне, конкретні дії, заходи, акції самих громадських організацій.
Цитати:
«Тому важливо, якби у нас було своє місцеве телебачення, це було б дуже цікаво, рубрика „Громада слухає, говорить” чи ще щось. Бажано б і на місцевому радіо. Чому для району це було б важливо? Тому що в основному в сільській місцевості це засіб передачі інформації, один з найбільш суттєвих. Люди рано встають, вони мають можливість вранці послухати радіо. Для міста інформувати про діяльність громадських організацій, на мою думку, важливо би було доносити інформацію по школам, і для старшокласників, і для педагогічних колективів. Відповідно інформацію донести в сім'ю, батькам. Але знову-таки, потрібно друкувати якісь інформаційні листки, інформаційні буклети, свого роду оголошення. Навіть не оголошення, просто коротку інформацію про свою діяльність, якщо організація хоче показати, що вона може і хоче робити».

«Але ще було б добре, якби робила міська рада якісь, якщо це стосується певного направлення, підприємців, зустрічі з тими самими підприємцями».

«Вона (газета «Красилівський вісник») не може бути носієм інформації якоїсь, тому що це газета районної ради, Красилівської держадміністрації, які є засновниками. Їм не вистачає просто елементарно коштів на друк. Там повинні друкуватися офіційні накази, розпорядження. <…> На мою думку, громадські організації, щоб їх знали, щоб було джерело про них, - це якісь конкретні дії. Для прикладу, якась націоналістична громадська організація. Вийшли 20 чоловік до Леніна, провели мітинг на річницю злуки з УНР чи на день народження Степана Бандери, сказали: Ленін – це кат, і його не повинно тут бути. Дали листа голові адміністрації і районної ради, міському голові. Все, тоді вже люди знають про їхню діяльність. Так само якась інша, молодіжна такого спрямування. А через якісь повідомлення, красиві слова... Дії повинні бути».
«Для мене хорошим варіантом для знання про громадські організації був би перелік, навіть у тому ж „Красилівському віснику”, назв організацій, хто їх очолює і коротко, чим вони займаються. Ти знав би, що вона робить, до кого можна звернутися».

«Та вони не хочуть публікувати. Вони нічого не роблять і їм взагалі це не цікаво. Є лежачі організації».

3. Чи маєте ви потребу/бажання/намір чи стати членом громадської організації, чи співпрацювати з ними, чи створити власну?

Думки, висловлені із цього питання, можна узагальнити у трьох позиціях:
1.Була потреба створити організацію – створили і працюють.
2.Немає того різноманіття громадських організацій, які могли б представляти інтереси усіх груп населення, тому і не вступають до них.
3.Абсолютна байдужість населення до цього сектору суспільного життя.

Цитати:

«У нас така потреба була, і ми її створили. І ми працюємо».
«Вступаємо лише в тому випадку, якщо це потрібно або торкає якісь власні інтереси або потребу в цій громадській організації».

«Якщо порівняти, як у зарубіжних країнах, всілякі асоціації бабусь, дідусів, вчителів, медиків і т.д. Люди можуть вибрати ту організацію, через яку вони можуть якось впливати на владу. Я зразу скажу, що навіть у нашій області, у зв’язку з родом своєї діяльності я буваю у багатьох районах, і я бачу, що у нас дуже тихий район. Я знаю інші райони, наприклад Городок, де дуже багато активних молодих людей, і жінок, і мужчин, які надзвичайно впливають на діяльність міської ради, районної ради через свої громадські організації, свою соціальну активність. Щось у нас в Красилові не так. Нам треба якось об'єднатися і щось робити».
«Дуже складний район. В Україні на кожного козака три гетьмани, а в Красилівському районі козака взагалі немає, а гетьманів 20».

Блок запитань, що стосуються місцевих проблем та способів їх розв’язання

1. Визначте ключові проблеми міста на соціальному/комунальному/культурному чи інших рівнях?
Місцеві проблеми виявилися найбільш резонансним питанням усієї зустрічі, оскільки торкалися усіх. Думки щодо цього питання викликали найбільше емоцій, переважно незадоволення, відчай, безнадію, агресію тощо.
У відсотковому співвідношенні за критерієм важливості їх можна розподілити так:

Житлово-комунальна сфера – 21%
Шкідливі викиди заводу із виробництва фільтрів – 21%
Проблема якісного водопостачання – 14%
Відсутність активності і належного менеджменту – 12%
Соціальне житло – 8%
Підтримка малого та середнього бізнесу – 8%
Перевізники – 8%
Дороги – 8%

Цитати:
«Питання соціального житла, звичайно, дуже важливе, дуже серйозне питання, яке треба вирішувати. Правда, не на нашому рівні, а на рівні держави, тому що коштів у нас для цього немає. Другим серйозним, важливим питанням, це, мабуть, до господарського блоку буде відноситися, є робота наших комунальних підприємств, комунальних служб. Дуже багато нарікань».
«Одна з дуже серйозних проблем, яку ми піднімали в публікаціях у нашому інформаційному листі, стосується якості питної води, яка постачається красилівчанам. Давно було помічено, що вона не дуже якісна. <…> Виявилося, що наше місцеве підприємство, водоуправління і каналізаційного господарства, допускало викиди стічних вод у річку Случ».
«Сьогодні органи місцевого самоврядування дуже мало зробили для малого і середнього бізнесу. Немає круглих столів, немає зворотного зв’язку в повному обсязі. Немає виділення для малого і середнього бізнесу земельних ділянок. Інфраструктура міста стосовно малого та середнього бізнесу за 4 роки не просунулась ні на одну сходинку».
« - Питання цього нового заводу, що є у нашому Красилові. Як так сталося, що він у нас побудований, і чи якісь шляхи, щоб його прибрати?

Немає. Я можу сказати точно.

Шляхи завжди є. Підірвати».

«Давайте об'єднаємося, давайте щось зробимо хоча би з одного питання, які сьогодні є».

2. Хто, на вашу думку, мусить розв’язувати вами означені проблеми?

У відповідях на подане питання чітко помітно позиції представників влади і громадськості, тому що перші пропонують вирішувати проблеми спільно, із залученням коштів підприємців, інші вважають, що це обов’язок місцевої влади. Загалом, обговорення велося на прикладі проблеми чистоти в місті, що зрештою вивело розмову на проблему рівня загальної культури населення.

Цитати:

«На мою думку, цими питаннями має займатися міська рада. Наша сьогодні діюча чи завтра яка буде діяти. Немає різниці. Я думаю, що в неї багато важелів влади і достатньо розумних спеціалістів, щоб цим займатися».

«Я хочу сказати, що ніколи в житті один орган чи одна організація не вирішить всіх проблем, які є в даній територіальній громаді. Чи це буде місто, чи це буде район, чи це буде вся Україна. Ніколи в житті нам один президент не наведе ладу, і один мер так само. До того часу, поки тих 40 громадських організацій, тих 60 партій, які є у нас зареєстровані, не об'єднають свої зусилля і не кинуть займатися болтологією і тільки у передвиборчий період, а реально займуться справами. <…> В місті повинні всі працювати на підтримку, на об'єднання, на реалізацію тієї ідеї, тих цілей, які ми перед собою ставимо».

«Я думаю, не тільки міська рада повинна робити. Є ще сьогодні біржі, центри зайнятості. Людям виплачуються кошти за непрацездатність. Чому сьогодні біржа за ті гроші, які платить людям, які не працюють, не каже: от тобі дали 600 гривень, чотири години на день протягом 10 днів, будь ласка, прибери свою ділянку. В Європі так робиться. Це повинна брати ще біржа на себе».

«Не треба казати, що ті повинні, перекидати на одних, інші на інших. Якби всі виконували, одні те, що їм законом прямо вказано, що вони повинні робити, громадські організації, просто люди робили те, що у них на душі, і був би тоді порядок і там, і там. Не було б ні проблем, нічого. Ви робіть по закону і по своїх повноваженнях, по своїх положеннях. Ви робіть так, як вам душа каже, як вам підказує статут громадської організації. і разом ми об'єднаємося у сильний класний кулак».

«Ніколи жодна влада не наведе порядку і чистоти в місті, якщо самі люди будуть смітити. Треба вести роботу виховну, чи як її назвати».

3.За яких умов ви б особисто взялися до розв’язання означеної вами проблеми?
Спільними зусиллями учасникам обговорення вдалося запропонувати своєрідну формулу особистої участі у вирішенні проблем місцевої громади: «готовність до співпраці + відповідальність + небайдужість + мотивація + ефективне керівництво». Однак, цілком очевидно, що бажання брати участь у вирішенні суспільних потреб не виходить за рамки посадових обов’язків і не є чистої води альтруїзмом.
Цитати:
«Я особисто до вирішення проблем з великим задоволенням, в тісній співпраці з органами місцевого самоврядування, знайти шляхи дотику. <…> Ми як піонери, завжди готові. Треба – без питання, без проблем, ви будемо йти на будь-які види співпраці».
«Коли з'явиться відповідальність за їх розв'язання, тоді б я їх і вирішував. Коли би це входило в коло моїх повноважень. Я би вирішував проблеми, які я назвав».
«Головною умовою, я думаю, є все-таки небайдужість. Якщо людина байдужа, вона ні за що не візьметься. Але ще ефективним методом є, як робили хмельниччани, наші близькі сусіди, оголосити конкурс на найкращі прилеглі території. І показувати, що цей будинок найкращий. Це є прикладом мотивації для того, щоб це все створювати. Заохочення. Так само плакати „Не кидайте собак” дуже красиво працюють».
«Також ефективне керівництво. Щоб лідер оголосив суботник».
Блок запитань, що стосуються виборчої кампанії та демократичних стандартів

1.Виборча кампанія Президента в Україні 2010, на вашу думку, відбувалася демократично? Що саме було демократичного/недемократичного?

Адекватна реакція учасників на запитання свідчить про те, що особливих «пристрастей» навколо виборів-2010 не було. Більшість визнала вибори демократичними, мотивуючи це тим, що мали змогу вільно висловити свою думку і реалізувати своє право, гарантоване Конституцією України. Були висловлені і протилежні думки, але переважно засновані на чутках і свідченнях людей без будь-якого посилання на факти. Загалом, відповіді учасників у відсотковому відношенні виглядають так:
Демократично – 54%
Не демократично – 27%
Частково демократично – 19%

Цитати:

«Є багато свідчень людей, які кажуть, що під певним примусом, чи заохоченням, чи навіть просто залякуванням примушували голосувати за певних кандидатів».
«Я не можу сказати, що вони демократичні, але найбільш демократичні. Сьогодні це підтверджено рішенням Вищого адміністративного суду».
«Я не можу робити висновки, наскільки демократичні чи недемократичні. Я не задоволений єдине чим, що недостатньо було людей, які не підтримали жодного кандидата».
«Демократичні вибори. А вибір людей – це справа їхня особиста».
«Порівняно з тим, що було, то ці пройшли тихо, демократично. Мене ніхто ні до чого не примушував».

«Без залучення адміністративного ресурсу абсолютно, на диво. Ніхто нікого ні до чого не примушував».

2. Демократичний Президент в Україні нині, по 18 роках України самостійної та демократичної країни. Який він? Яка роль особи чи посади Президента у Вашому житті?
90% учасників обговорення висловили думку, що демократичний президент України повинен перш за все бути гарантом Конституції. Загалом же, образ президента не виходив за рамки чинних повноважень Президента України, тобто передбачав представлення Української держави на міжнародному рівні, відстоювання національних інтересів, приклад високої культури. Усвідомлення реальності зазначеного і є «морфієм для народу».
Цитати:
«Це має бути гарант Конституції. Президент України має бути символом української держави, має представляти українську державу на світовому рівні. Він має бути гарантом Конституції, гарантом для людей. Люди повинні бачити президента і бути впевнені, що саме ця людина їх буде захищати, саме ця людина буде вести їхню країну до кращого майбутнього, саме ця людина зможе вирішити всі мої проблеми. Це моє бачення президента».
«Президент має бути справжнім гарантом, не декларативним, як у нас було перед цим. Якщо він гарант, то гарант».
«Щоб він трошечки, хоч на 50% був націоналістом, справжнім».

«Відстоював національні інтереси».

«Ми вже нарешті мусили б заслужити президента, який, крім того що сказано, був би прикладом високої культури <…> Щоб нам не було соромно ні перед якою державою за нашого президента, і щоб він дійсно представляв людину високої культури, як приклад для всіх у всіх відношеннях».

3. Демократичні цінності, соціально-культурні форми життя потрібні вам і вашій роботі/житті? Допомагають вам чи заважають?

Аморфність демократичних цінностей у матеріально-споживацькому суспільстві є результатом необізнаності і дезорієнтації населення. Занурені у проблеми виживання люди сприймають їх як далеку перспективу, віддалене у часі і просторі химерне майбутнє. Натомість сьогодні, на думку учасників, демократичні цінності є плацдармом для маневрів «чиновницьких структур». Щодо соціально-культурних форм життя, то термін «соціальні» у свідомості і мовленні людей асоціюється і поєднується лише зі словом «стандарти», а точніше із їх недосконалістю, а часом і просто відсутністю. Загалом, було відзначено, що українцям потрібні цензура, правила, заборони і диктатор, тому що лише за цих умов можна реалізувати підвищення рівня життя і культури в українському суспільстві.

Цитати:
«Звичайно, і демократичні цінності, і соціальні стандарти відіграють дуже важливу роль і дуже велику роль в житті кожного громадянина, я так думаю, України. <…> Демократія, наприклад, в плані засобів масової інформації, коли я сідаю в маршрутку і, крім шансона, де оспівують, як прекрасно на зоні жити, більше нічого не чую – мабуть, треба трошки в тому плані і цензуру ввести. Тому що це впливає на виховання нашої молоді, на виховання наших дітей. <…> Зараз, коли ми користуємося стільки часу демократією і соціальними стандартами, варто провести моніторинг і варто, на мою думку, щось вже змінювати в цьому суспільстві».
«Стосовно демократії у нашому житті я хотів би сказати, що є один з принципів нашого існування. Ми повинні не боятися того, що буде назавтра, чи за те, що ми зробили сьогодні. Це є наше життя і до чого ми прагнули, чого ми позбулися за часів Радянського Союзу».
«Сьогодні демократичні принципи і соціальні стандарти дають нашим людям впевненість у соціальному і культурному розвитку і впевненість у майбутньому. Але, на жаль, сьогодні демократія вигідна всім, тільки не простому люду, тільки владним структурам. В меншій мірі людям потрібна вона, тому що маневрують ними чиновницькі структури, демократією. Допомагає висловитися, але проблеми не вирішуються. Всі говорять, але не вирішуються проблеми».
«У нас, аналізуючи новий лад часів незалежності, поступово демократія перейшла в якусь правову анархію. Так, демократія – це класно. Нові ідеали ще ніхто не винайшов. А нам потрібно повернутися до історії, коли вперше в Європі було створено конституцію Пилипа Орлика, і тоді започаткувалися принципи демократії тут, у нас. Не десь у Польщі чи на Москальщині. І взяти ту демократію, краще звідти».
«У висококультурній і високопрофесійній владі демократія буде такою, яка вона має бути. Не анархією, не ще чимось».
«Така демократія вигідна не тільки Україні, а ще й Європі, яка закидає нас всім бардаком, який є. Ми поки не доросли до того, нам треба ще доброго диктатора, який би тримав це все».
4. Досвід демократичних трансформацій сусідніх держав (Польща, Словаччина, Латвія, Росія, Румунія та інші) цікаво/ важливо для вашої роботи?
Єдине, що затямили пересічні українці про демократію, так це часто проголошувану у 2004 році фразу «Демократія – це свобода слова». Тому про демократичні трансформації як необхідну передумову розвитку держави вони не мають, практично, ніякого уявлення, а про доцільність використання досвіду інших країн – і поготів. Вочевидь, у суспільній свідомості зв’язок між демократією і високим рівнем життя абсолютно відсутній. Однак прозвучала думка проте, що добре було б перейняти певний досвід у Польщі, бо хто там побував, тим сподобалося, але разом з тим, у Росії ситуація із демократією значно гірша на українську, тому і нарікати українцям, власне, немає на що. Представники влади, присутні на зустрічі, потреби у досвіді сусідів теж не мають, але уже з іншої причини – для ним українські закони ідеальні апріорі, а якщо їх іще і дотримуватися, то зможемо і самі яким завгодно досвідом ділитися.
Цитати:
«Я тільки недавно повернулася з Польщі і маю можливість порівняти демократію там, демократію у нас, і я була нещодавно в Росії, демократію там. Серед всіх трьох демократичних держав я, мабуть, вибрала би Польщу. Пан Ярмоленко сказав, що у нас демократії немає. Я вам даю гарантію: якщо би ці слова, які ви сказали тільки що, ви сказали в Росії, я би не знаю, де би ви завтра були. На державній роботі, це 700%, ви би не були, або навіть 800. Через те давайте будемо цінувати. Я хочу сказати, що все-таки у порівнянні з Росією у нас демократичне суспільство. У порівнянні з Польщею ми ще до нього не доросли».
«Якщо сьогодні є у нас демократія і ми сьогодні говоримо на президента як тільки хочемо, на будь-якого чиновника, то це не демократія. Це культура. <…> Принципи демократії не продекларовані. Що це таке, демократія? Сказали: демократія – це свобода слова, колись на Майдані декларували. А які принципи, де їх почитати, - люди цього не знають».
«У нас дуже прекрасні є прийняті закони. Якби їх всі дотримувалися, було би все нормально».
«Якщо розглядати демократію як систему взаємодії і взаємовпливу між суспільством і владою, то сумнівно, що у нас вона дійсно є. Тому що вплинути на народного депутата, на міністра – я не говорю про місцевий рівень, я говорю про загальнодержавний, - на президента, на суддю неможливо. Це не демократія. У багатьох випадках саме поняття демократії підмінене. А фактично, якщо називати речі своїми іменами, то у багатьох випадках треба говорити не демократія, а безвідповідальність, безкарність».
«Треба приклад брати з держав, які вже пройшли цей шлях».
Блок запитань, що стосуються потреб громадського лобіювання

1.Чи вважаєте ви за можливе розв’язати проблеми вашого міста/району/будинку методами громадського лобіювання? З використанням досвіду демократичних країн-сусідів?

Переважна більшість учасників обговорення погодилися із тим, що розв’язати деякі, звісно не всі, проблеми методами громадського лобіювання можливо. Але… Виникла низка різних «але», умов і факторів, лише за наявності яких це можливо, а саме, наявність ініціатора і небайдужих людей, допомоги і взаємозв’язку із місцевими органами влади. У разі ж використання досвіду демократичних країн враховувати національну специфіку, менталітет, культуру, традиції тощо. І, мабуть, це була єдина адекватна думка із цього питання.

Цитати:

«Я вважаю, що повністю розв’язати ми, звичайно, не зможемо. Але зробити перші кроки до розв’язання цих проблем, я вважаю, кожному з нас під силу. По-перше, бажання. По-друге, потрібен ініціатор, людина, яка буде ініціювати це питання і, як наступний крок, допоможе об'єднати всіх небайдужих людей. Це два кроки, які потрібно зробити».