Результати Davos Philanthropic Roundtable: проекція на Україну

3-й Круглий стіл з питань благодійності під назвою «Hi-Teach=High-Tech+Філантропія+Освіта», що відбувся 28 січня в Давосі (Швейцарія) підтвердив, що дискусія, щодо шляхів розвитку освіти у ХХІ столітті та її пристосованість до вимог часу триває надалі.. Davos Philanthropic Roundtable ― спеціалізований захід, котрий проводиться, з 2008 року, Фондом Віктора Пінчука у рамках Всесвітнього економічного форуму (http://pinchukfund.org/ru/news/archive/2010/01/28/1212.html).
У цьогорічному Круглому столі блали участь: президент Ізраїлю Шимон Перес, співзасновниця Bill & Melinda Gates Foundation Мелінда Гейтс, засновник безкоштовної інтерактивної інтернет-енциклопедії «Wikipedia» Дж. Донал Уейлс, організатор проекту «Ноутбук ― кожній дитині» (One Laptop per Child ― OLPC) Ніколас Негропонте, президент Intel Foundation Шеллі Еск’ю та представники з України ― бізнесмен, суспільний діяч Віктор Пінчук, президент компанії «Київстар» Ігор Литовченко та ін., а також президент Нью-Йоркського університету Дж. Едвард Секстон, який став його модератором.
 

В рамках заходу обговорювалося таке важливе питання як використання в освітньому процесі High-Tech технологій, а саме поширення сучасних засобів інтернет зв’язку, створення розвиненої інфраструктури програмного забезпечення навчальних закладів, розвиток дистанційного навчання завдяки новітній техніці. Також учасники звернули увагу проблему доступності освіти, оскільки, як зазначила Мелінда Гейтс, навіть у розвинених країнах не усі мають можливість продовжити навчання у престижних коледжах та університетах, а відтак, якісна освіта відкрита лише для не широкого загалу. Одним із шляхів вирішення проблеми вона вважає створення, доступних для усіх бажаючих, on-line лекцій популярних викладачів (http://pinchukfund.org/en/news/archive/2010/01/28/1212.html).

В ході обговорення згадувалися вже давно існуючі труднощі такі, як корегування завдань згідно вимог часу, реформування учбових закладів та ін. Президент Ізраїлю Шимон Перес наголосив на тому, що сучасні школи надто бюрократизовані і переобтяжують учнів надлишком фактів, коли їх основне завдання ― виробити у молоді вміння працювати в команді, толерантного, коректного ставлення до чужої думки, збільшенні комунікативного потенціалу та гнучкості у спілкуванні з оточуючими (http://pinchukfund.org/ru/media/press-releases/2010/1215.html).

Варто звернути увагу, що учасники дискусії не лише акцентували увагу на тих чи інших проблемах освіти, а й пропонували зреалізовані на практиці можливості їх вирішення, пропагуючи ідею філантропії як дієвого засобу, „енергію для освіти” (В. Пінчук), що дозволить значно покращити її якість та збільшити відкритість. Приміром, Ніколас Негропонте розповів про те, що його компанія безкоштовно надала більше ніж 10 тис. ноутбуків дітям Афганістану (http://rus.newsru.ua/world/29jan2010/stol.html).

Оскільки представники України брали участь в даному заході, з'являються запитання який сучасний стан і перспективи впровадження High-Tech технологій в українській освіті? Наскільки швидко ми засвоюємо магістральні тенденції, що так жваво обговорюються на міжнародних дискусійних майданчиках? Наразі мусимо констатувати, що так званий «цифровий розрив» (digital gap) між українською та європейською освітою доволі суттєвий. Ілюстративними стали результати, конкурсу «Мій проект», що був проведений серед вчителів України видавничою групою «Основа» у жовтні 2009-го. Як слушно зазначає її директор І. Гришина, захід став своєрідним соціологічним опитуванням серед фахівців на тему „Чого не вистачає українській школі?”. І більшість респондентів вказало саме на брак технічного забезпечення в обладнанні класів, зокрема відсутність компьютерів, модемів, принтерів, проекторів та ін. (http://www.osnova.com.ua/news/16). Але більш прикрим є той факт, що станом на 1 вересня 2009 року 474 українські школи перебували в аварійному стані (http://www.radiosvoboda.org/content/article/1812593.html), тож до того як внести в ці приміщення High-Tech технології, у них треба, перш за все, зробити елементарний капітальний ремонт. Зрозуміло, що держава лише частково (і то не завжди) задовольняє такі нагальні потреби освітніх закладів і учителі мусять самотужки вдаватися до «фандрайзингу» своїх потреб і проектів. Основним джерелом фінансування, особливо у регіонах, сільській місцевості, стають батьки, які найчастіше допомагають косметичним ремонтом (шпалери переклеїти, пофарбувати стіни, повісити нові штори), але вирішити проблему комплексно неспроможні. Дещо ліпшою є ситуація у сфері вищої освіти, оскільки ВУЗи були і залишаються першими у черзі на отримання дотацій, фінансування благодійних фондів.

Отож, вже сама увага міжнародної спільноти до проблем освіти в країнах, що розвиваються, вселяє оптимізм і дає надію на їх подолання. Україні ж важливо не лише брати за приклад закордонні досягнення (допомога через загальні програми благодійних фондів ― як от програма «Сучасна освіта» Фонду «Розвиток України»), але й активно відроджувати тривалу традицію індивідуального меценацтва у сфері освіти (Острозькі, Тарнавські), як, наприклад, це роблять у Міжнародному благодійному фонді «Ліга українських меценатів», кожен із членів якої має власні програми (докладніше ― http://lum.org.ua/about/us).