Звіт про фокус-групове дослідження (Шепетівка)

Select ratingGive it 1/5Give it 2/5Give it 3/5Give it 4/5Give it 5/5

 

22 лютого 2010 року у місті Шепетівці (Хмельницька область) було проведено фокус-групове дослідження з метою з’ясування, декларованою чи реальною є громадська активність в районі/місті, а також доцільність, механізми та перешкоди цієї активності.
Результатом дослідження є визначення міри громадської активності у контексті розв’язання проблем міста/району, взаємодії із місцевою владою, спроможності організацій громадського суспільства і потреб у нових знаннях та методах роботи для підвищення їхнього професіоналізму та інституційної спроможності.

У дослідженні взяли участь представники:

Міської і районної рад

Організацій громадянського суспільства

Місцевих ЗМІ

Громадські лідери.
 

Для обговорення було запропоновано чотири блоки запитань:

1. блок запитань, щодо інституційної спроможності громадських організацій на районному рівні:

1.1. Чи відомі вам якісь громадські організації чи громадські ініціативи у вашому місті/районі. Якщо відомо, то якими справами вони займаються?

1.2. З яких джерел вам відомо/чи хотіли б аби було відомо про діяльність цих організацій/ініціатив?

2. блок запитань, що стосуються місцевих проблем та способів їх розв’язання:

2.1. Визначте ключові проблеми міста на соціальному/комунальному/культурному чи інших рівнях?

2.2. Хто, на вашу думку, мусить розв’язувати вами означені проблеми?

2.3.Хто, на вашу думку, може розв’язувати вами означені проблеми?

2.4. За яких умов ви б особисто взялися до розв’язання означеної вами проблеми?

3. блок запитань, що стосуються виборчої кампанії та демократичних стандартів:

3.1. Виборча кампанія Президента в Україні 2010, на вашу думку, відбувалася демократично? Що саме було демократичного/недемократичного?

3.2. Демократичний Президент в Україні нині, по 18 роках України самостійної та демократичної країни. Який він? Яка роль особи чи посади Президента у Вашому житті?

3.3. Демократичні цінності, соціально-культурні форми життя потрібні вам і вашій роботі/житті? Допомагають вам чи заважають?

3.4. Досвід демократичних трансформацій сусідніх держав (Польща, Словаччина, Латвія, Росія, Румунія та інші) цікаво/ важливо для вашої роботи?

4. блок запитань, що стосуються потреб громадського лобіювання

4.1. Чи вважаєте ви за можливе розв’язати проблеми вашого міста/району/будинку методами громадського лобіювання? З використанням досвіду демократичних країн-сусідів?

4.2. Чи потрібні нові знання, методики роботи для розв’язання проблем? Чи що потрібно?

Блок запитань, щодо інституційної спроможності громадських організацій на районному рівні:

1. Чи відомі вам якісь громадські організації чи громадські ініціативи у вашому місті/районі. Якщо відомо, то якими справами вони займаються?

У Шепетівському районі офіційно зареєстровано 15 громадських організацій, однак реально їх існує значно більше, оскільки, за словами голови Шепетівського районного клубу інвалідів «Доля», будь-яка проблема. Яка виникає в місті і яку не може розв’язати одна людина, стає причиною об’єднання людей заради спільної мети, а відтак і утворення громадської організації, яка зникає, щойно виконує свою функцію. Загалом же, серед найбільш активних постійно діючих громадських організацій району були названі такі: Спілка поляків, Спілка чорнобильців «Полинь», Асоціація соціально-економічного розвитку громади села Судилкова, обласна громадська організація «Фонд сталого розвитку «Стара Волинь», організація «Пласт», громадська організація «Співдружність громади» (с. Онишківці), Спілка ветеранів Афганістану, Єврейська община, дитяча організація «Шепетівська веселка», Подільська спілка молоді. Найбільша громадська активність спостерігається у смт. Гриців, де об’єднані навколо одного лідера небайдужі люди працюють на розвиток регіону, залучаючи міжнародну допомогу; але приклад Гриціва є, швидше, винятком, оскільки решта організацій самого міста Шепетівки і району працюють переважно одноосібно. Досить плідно працюють етнічні громади поляків і євреїв, зокрема Спілка поляків наразі лобіює створення загальноосвітньої школи із польською мовою навчання. За підтримки уряду Польщі вони уже створили класи при українській середній школі, організовують для дітей поїздки у Польщу з метою ознайомлення і практики мови. Спілка євреїв, за словами її керівника пані Розалії Фрейліхман, зменшують соціальну напругу у місті, забезпечуючи членів своєї громади, і не тільки, продуктами, ліками, організовують навіть щоденні безкоштовні обіди для бідних. Ті організації, які мають культурно-просвітницьке спрямування, намагаються налагоджувати зв’язки із місцевою владою, організовуючи заходи, конкурси, концерти тощо. Спілка чорнобильців і громадські організації у селах займаються розвитком села, де, за їхніми словами, працювати значно важче, ніж у місті.

Цитати:

«Ми не заходимо у міста, ми працюємо тільки з сільською місцевістю. Дуже важко піднятися. Дуже важко знайти там ініціативних людей, які б не просто казали, що все погано. Все погано, у нас нічого немає, все розікрали, а ці президенти, а ці прем’єр-міністри. А чого ви хочете, що ви можете робити? І люди вже навіть не знають, що казати. Вони настільки зневірені, що у них не працює логіка до чогось кращого. Ми з цим боремося».

«Ми не заходимо у міста, ми працюємо тільки з сільською місцевістю. Дуже важко піднятися. Дуже важко знайти там ініціативних людей, які б не просто казали, що все погано. Все погано, у нас нічого немає, все розікрали, а ці президенти, а ці прем’єр-міністри. А чого ви хочете, що ви можете робити? І люди вже навіть не знають, що казати. Вони настільки зневірені, що у них не працює логіка до чогось кращого. Ми з цим боремося».

«Шепетівський осередок Спілки поляків України: Нашим завданням є відродження національних традицій, культури, мови польської. Але в нашій організації багато членів, які взагалі не мають об'єднаності в залежності від національності. Так само нашим завданням є культурно-просвітницька робота, освітянська і благодійна <…> Нашою ціллю є створення центру освіти і культури, який би об'єднував вивчення наших традицій і об'єднання, тому що ми є слов'янами всі, і поляки, і українці, і інші, хто проживає у нашому місті. Хочемо вивчати свою культуру, традиції, поєднувати українську і польську. Створити цей центр і при цьому центрі вибудувати загальноосвітню середню школу І-ІІІ ступенів з польською мовою навчання, в якій би могли навчатися діти незалежно від національності <…> Ми допомагаємо малозабезпеченим родинам, бідним родинам, допомагаємо в усьому, починаючи від продуктів до всього, що потрібно вдома. Допомогу фінансову не ми надаємо, ми просто добиваємося її, допомагаємо організувати і отримати ту допомогу».

«Якщо проаналізувати, ми весь час впираємось в кошти. Я прикинув, скільки допомоги отримували ми ззовні і скільки нам допомогла влада, то, ви знаєте, мене б жінка вже додому не впустила, якби знала, скільки я віддав кошти на цю організацію <…> Пияцтво в першу чергу на селі так розвинуто, що перевершує всі сподівання на розвиток <…>То про що говорити, якщо люди навіть собі не хочуть допомогти? Звичайно, тяжко, я підтримую молодого чоловіка, що дуже тяжко зрушити людей на селі. З містом не буду казати, бо я не дуже вникаю, але по таких організаціях, які пов’язані з Чорнобилем, я бачу, що вони також не дуже. Є міста, де влада допомагає. Ви самі добре знаєте, що без влади ми ніщо, ми можемо тільки вказати».

«У нас в міськрайонному управлінні юстиції зареєстровано на даний час 15 громадських організацій. Ми по можливості з ними працюємо, залучаємо їх до заходів, по можливості, звичайно. Мається на увазі відзначення свят, козацтво, річниця чорнобильської аварії і т.п. Звичайно, зараз фінансування обмежене, всі це розуміють».

«Я з громадської організації „Доля”, це інваліди <…> Ми цю громадську організацію зареєстрували у 1999 році, вже більше 10 років <…> Почали з футбольної команди, ми більше до спорту прив’язуємо <…> Звичайно, людей легко знайти, коли можна їх фінансово зацікавити <…> Я назву речі своїми іменами. Ми зразу підійшли до депутата Верховної Ради, який мав великі гроші <…> І всі питання, які ми ставили по своїй роботі, вирішувалися».

«Там багато громадських організацій, де не працює влада. Тому й створюються громадські організації. Там, де влада нормально працює, навіщо мені доводити, громадській організації, що це повинно бути? Воно там і є».

2. З яких джерел вам відомо/чи хотіли б аби було відомо про діяльність цих організацій/ініціатив?

Якщо узагальнити джерела, із яких громадськість може дізнаватися про діяльність місцевих громадських організацій, то це матиме такий формат:

Місцеві газети – 45%

Конкретні дії, заходи – 20%

Зустрічі, круглі столи – 15%

Інтернет – 15%

Місцеве телебачення – 5%

Було висловлено бажання більше дізнаватися про діяльність місцевих організацій громадянського суспільства посередництвом мережі Інтернет. Це, зокрема, дало б змогу інтерактивного спілкування із колегами і Україні і світі. Але, за словами учасників, для цього недостатньо технічного та адміністративного забезпечення.

Цитати:

«Засоби масової інформації, конференції, круглі столи. Звичайно, з тих заходів, які проводяться протягом року».

«У нас є міськрайонна газета, яку всі читають, і там висвітлюється діяльність організацій. Коли проходить реєстрація, також звітуємось, що зареєстрована в місті така-то організація, під такою-то назвою, хто голова організації, на що направлена діяльність».

«Ми про діяльність громадських організацій знаємо також, коли календарні свята йдуть».

«Щодо громадських організацій, оскільки я займаюся цією тематикою, є декілька джерел в інтернеті. Зокрема, мені приходить розсилка з київського „Гурт” і зі Львова „Європейський простір” <…> Що стосується у нас в районі, то у нас люди дізнаються про громадські організації в основному з трьох джерел. Це районні газети – „День за днем” і „Шепетівський вісник”. Це місцеве телебачення. І це заходи, які проводять самі громадські організації <…> Я слідкую за місцевою пресою я бачу, що інколи з'являються там про Гриців деякі нариси. Але, в принципі, я можу зробити висновок по тому, що в пресі зазначається, що громадський рух не надто активний».

«Звідки я знаю, що у нас є єврейська громада? Я знаю, що вони для всіх організовують обіди безплатно щоденно».

«Коли в нас буде Інтернет-чартер, ми вже його виграли, хотілося б зробити якусь сторінку чи сайт, на якому би представити громадські організації, їхні досягнення, з фотографіями, і виставити в Інтернет, щоб всі знали, що в Шепетівці працює і як».

«У нас дійсно тільки місцеве телебачення і газети, в основному».

«У нас выходит газета «Шалом Алейхем <…> Тут мы освещаем работу полностью нашей организации, все, что делается и в центре, и кругом».

Блок запитань, що стосуються місцевих проблем та способів їх розв’язання

1. Визначте ключові проблеми міста на соціальному/комунальному/культурному чи інших рівнях?

Проблеми, визначені учасниками обговорення можна згрупувати у такі рубрики, розподіляючи їх у відсотковому відношенні в межах кожної з них:

Економічні проблеми:

Вода – 30%

Дороги – 30%

Вивезення сміття, прибирання смітників – 20%

Матеріально-технічне забезпечення – 10%

Забезпечення людей у селах опаленням – 10%

Соціальні проблеми:

Безробіття – 40%

Оздоровлення дітей – 20%

Юридична допомога – 20%

Відсутність поінформованості громадян - 10%

Співпраця з владою – 10%

Культурні проблеми:

Культура загалом – 50%

Дозвілля молоді – 30%

Ментальність – 15%

Щоденна рутина, ностальгія за минулим – 5%

Цитати:

«Я думаю, основною проблемою у нас ще є відсутність інформованості наших громадян, взагалі селян у населених пунктах, про ті можливості, що може робити на сьогоднішній день громада. Фактично на сайт будь-якої громадської організації може зайти тільки молода людина, яка має комп’ютер, має ноутбук, десь навчається. Люди середнього віку, а тим більше люди старшого віку просто такої можливості не мають».

«Існує закон про пільги на комунальні послуги, він не діє фактично. Заклади культури холодні. Наші працівники культури мерзнуть, простуджуються і т.д. Бібліотечні працівники і клубні працівники, де відповідальність лягає саме на клубних працівників, а за вислугу років отримують бібліотекарі…»

«… Культура в дуже занедбаному стані. Це підтверджує навіть те, що міжнародні фундації не хочуть навіть давати гранти на культуру. Вони вважають, що вона бесхозна, взагалі держава від неї відвернулася, від цієї галузі. Ми зараз займаємося кількома проектами, ми думаємо, як зробити, щоб тепло в клубах було».
«Це проблема нашої ментальності як людей, мешканців звичайних. І ментальності влади, відношення влади до нас, звичайних громадян, мешканців Шепетівки чи району. Вони дивляться на нас, я знаю по собі, перенесла це: а хто ти така? Хто ти така, кажуть до мене. Я кажу: ви мене вибачте, я громадянка України. Але вони цього не розуміють. Це також велика проблема у нас».

2. Хто, на вашу думку, мусить розв’язувати вами означені проблеми?

Думки учасників розподілилися на три групи: «оптимістичні» - влада повинна вирішувати усі проблеми міста і району; «песимістичні» - лише самі громадяни самостійно або об’єднавшись у громадські організації зможуть вирішити свої проблеми, а влада їм не просто не допомагає, а тільки перешкоджає; «реалістичні» - лише спільними зусиллями влади і громадськості можливо розв’язати проблеми на місцях, оскільки кожен із учасників такої співпраці має власні важелі і механізми дії, які можуть бути ефективними.

Цитати:

«Я так думаю, что пока мы сами не возьмемся за все, что нас интересует и что нам надо, ничего никто для нас не сделает. Первый выбор наш, когда мы выбираем власть, конечно. Это первое. Мы должны очень хорошо думать, кого мы выбираем, и какая команда приходит в нашу власть. А второе уже – наше активное участие и желание и прочее. У нас же не маленькие громады, за нашими громадами люди стоят. Мы можем очень много сделать. Посмотрите Славуту, посмотрите Полонное. Едешь, прямо диву даешься, - чистые города, чистые тротуары, хорошие дороги, освещение есть. А Шепетовка, как оказалось, на обочине. От нас очень многое зависит, от нашего желания, от нашего выбора, от нашей активности, энергии, харизмы. От этого очень много зависит».

«Громада створилася, сама вирішує свої питання – це ж класно, це ж нормально. А це неправильно сьогодні. Громадська організація повинна збиратися і святкувати якісь свята, по інтересам. А всі громадські організації сьогодні займаються соціальними питаннями. Це те, що повинна була робити влада. На жаль, вона не робить і не хоче робити <…> Є Конституція, там чітко це розписано. А ми, виходить, дублюємо, захищаємося від влади і говоримо: краще ви нам не заважайте, не втручайтеся. Тому що толку від того немає. А для того, щоб громадська організація краще працювала, перше – це інформаційні лінія. Сьогодні вихід в Інтернет дорого коштує. І юридична інформація».

«Є такий анекдот. На вашу тещу напав тигр. Сам напав – сам хай захищається. В цих словах є частка істини. Якщо ти хочеш, то ти сам і зробиш. Якщо ти не хочеш, а їм це не цікаво, то нічого не буде».

«Я підтримую ту точку зору, що в першу чергу повинна влада піклуватися нами, своїми громадянами. І ми повинні бути активними, допомагати. Тоді може щось бути зроблено».

«Ще до влади <…> В неї є перелік, за що вона відповідає. Звідси до сюди. На жаль, цього не робиться. Тому громадська організація бере на себе її роботу і починає сама робити. Починає шукати спонсора, починає організовувати… <…> Громада сьогодні почала обурюватися, доказувати, що та людина не займає свою відповідну посаду, - нічого страшного, тому що він чийсь кум, брат, сват. Сидить людина, місце займає».

Про владу: «Ми вже від них нічого не просимо, хоча вони дійсно повинні нам допомогти <…> Не хочете, то тільки дайте нам можливість зробити те, що ми робимо».

За яких умов ви б особисто взялися до розв’язання означеної вами проблеми?

Відповідь на це питання, вочевидь, не достатньо зрозуміле учасникам стало певним продовженням попереднього про те, хто відповідальний за вирішення проблем, з одного боку, і про занепокоєння людською байдужістю і жорстокістю у ставленні до неповноцінних або соціально незабезпечених людей/дітей. Загалом, чинниками, які спонукають до вирішення проблем, є власне бажання допомогти і небайдужість до людей, які оточують, до свого міста, вулиці, будинку тощо.

Цитати:

«Мене дуже непокоїть саме ставлення людей. Я ще крім того, що займаюся громадською діяльністю, маю трошки годин у школі, викладаю у школі».

«Найперше, треба починати з себе. І також з влади. Як би не було, бути в собі впевненим <…> Ніколи не пройдіть осторонь. Кинув папірець – зробіть зауваження мамі, зробіть зауваження дитині. Побачили, що стоїть з пляшкою – зробіть зауваження. Найперше треба починати з себе, але разом з тим до влади йти і стукати. Ви не хочете нам допомагати, не даєте фінансово – дайте нам можливість працювати. Якщо дійсно ми є гурт, то, як кажуть, добре й батька бити».

«Я однозначно скажу, що має за це відповідати влада. Для того ми її обираємо, для того вона є, щоб дбати про своїх громадян. Але є різні рівні влади <…> Тому, мабуть, відповідальність за нашу державу в першу чергу несуть очільники держави…»

« - Хочеться людям допомогти, і є можливість допомогти. Але люди не йдуть за цією допомогою.

Вони вже зневірилися.

А що ж робити? Допоможіть, що зробити.

Молитися за них».

Блок запитань, що стосуються виборчої кампанії та демократичних стандартів

Виборча кампанія Президента в Україні 2010, на вашу думку, відбувалася демократично? Що саме було демократичного/недемократичного?

Переважна більшість учасників погодилася на тому, що вибори пройшли демократично. По-перше, порівняно із 2004 роком, де факти фальсифікацій було доведено, на виборах 2010 року міжнародні спостерігачі підтвердили демократичність і чесність виборів Президента. По-друге, орієнтуючись кожен на себе, учасники зауважили, що на їхній вибір ніхто на впливав і у них була можливість прийти нам дільницю і реалізувати своє виборче право. По-третє, більшість із присутніх були членами місцевих або регіональних виборчих дільниць і безпосередньо були свідками роботи комісій. Недемократичність, на думку деяких учасників, полягала швидше у законодавстві і організації виборчого процесу, аніж у його реалізації на виборчих дільницях. Проблема України, як видно, у неправильному і неадекватному розумінні того, що таке демократія і що значить жити, керуючись демократичними принципами та ідеалами. Поки що в Україні можна бачити правову і владну анархію, спроби керувати пересічними громадянами через засоби масової інформації, нав’язуючи їм спотворене розуміння тих процесів, які відбуваються у суспільстві.

Цитати:

«Не демократично. Стільки інформації, як це все робилося. Не можна повірити, що там правильно це все».

«Я сама була, не один раз, а цей останній раз була членом комісії. Хочу сказати, що, на мою думку, пройшли дуже демократично вибори і правильно».

«Я підтримую те, що ми в 2004 році відстояли свою демократію. Хоча я вважаю, це не демократія трохи, а анархія у нас зараз. Ми не вміємо демократично мислити, бачити демократію, яка вона має бути. У нас просто анархія. Але взагалі, я вважаю, що вибори пройшли спокійно, демократично. Можливо, були помилки, були свої недоліки з обох сторін, але загалом, аби не гірше».

«Вважаю, що пройшли демократично. Якщо були якісь порушення, то були однаково з обох сторін. До демократії нам ще далеко, але у порівнянні з тим, що колись було, як нав'язувалося, то демократично».

«Вважаю, що демократично вибори пройшли зі сторони народу. Що там далі у верхах вони роблять, нам це не відомо, тих сценаріїв ми не знаємо. А на місцевому рівні, серед народу демократично».

«Однозначно моя думка, що демократично. В мене дуже багато знайомих були членами дільничних комісій, я була членом територіальної комісії. З моєї точки зору і з точки зору моїх знайомих, які були членами комісії, демократично».

«Сама організація забезпечила демократичність волевиявлення. Принаймні люди у нас не готові до чужих сурогатів розжованих, щоб тими думками керуватися, що телебачення, а приймати рішення ще не вміють самостійно і брати за основу той глибинний аналіз і ті сподівання, чого вони хочуть чекати, того чоловіка, якого вони обирають <…> А те, що ми не навчилися і ще не скоро ми будемо вміти вибирати. Так, як ми сьогодні кажемо, що влада. А ми ж її вибирали <…> То ми ще не готові об'єднатися самим настільки, щоб організувати навіть і на безкорисливому рівні, не оплаченому, а безкорисливому рівні підтримку для тієї людини, якій ми довіряємо, від якої ми щось можемо сподіватися <…> Я особисто вважаю, що демократичні вибори були, але це не був вибір. Хоча було в першому турі з кого вибирати».

«Взагалі так, і європейці сказали, що у нас демократично пройшли <…> Якщо один Донецьк по населенню – це вся Хмельницька область. Якщо 17 областей проголосували за одного кандидата, а за рахунок щільності населення, то напевно, в цій системі щось не так повинно бути. Це сьогодні так не повинно бути».

«Що ж ви зробите, якщо 16 років тому людина померла, а вона постійно на виборах у списках? Що тут можна говорити? Це вже як можна пояснювати цим людям, які цілий рік робили реєстр і звіряли. Що ж вони робили?»

«Демократично. Є, звичайно, багато питань з тим самим списком виборців, але ми повинні визнати, як це зробили навіть закордонні спостерігачі. Ми пам’ятаємо 2004 рік, коли одностайно сказали, що фальсифікація взяла великий верх. Тому демократично».

«З одного боку, демократично. Вони нас використали, а ми їх, як правило, ніколи не використовуємо. І те, що їм цікаво, вони свої питання вирішили наверху, а те, що нас на місці цікавить, вони відсунули. Це називається демократія. Тарілку підсунув, ланцюг вкоротив. Оце демократія. Свої питання за рахунок людей вирішили. А те, що ми у цьому лайні про воду, про газ говоримо – то вони ці питання відсунули на десятий план. Не ясно, коли буде вирішуватися. От вам і демократія».

«Я вважаю, що не демократичні. Чому? Я постараюсь довести свою думку. Тому що навіть та застава, стільки мільйонів – це вже демократію ставить під великий сумнів. Можливо, сам процес голосування, вибори безпосередньо були демократичні. Але весь виборчий процес дуже далекий від демократії. Там все вирішували далеко не демократичні цінності. Все вирішували мішки коштів, які викачуються незрозуміло звідки. Тому я вважаю, що ні».

«Я вважаю 50 на 50. Мене ніхто не заангажував, я робила свій власний вибір. Але одна із сторін ставила завдання, що на кожній дільниці має бути не менше 80% за одного з кандидатів. Причому за це були відповідальні люди. І інше. Хто був незаангажований, складали бюлетень вдвоє і кидали. Той, хто був заангажований, кидали так, щоб той, хто відповідає, бачив, за кого проголосували. Це не є демократія».

2. Демократичний Президент в Україні нині, по 18 роках України самостійної та демократичної країни. Який він? Яка роль особи чи посади Президента у Вашому житті?

Мудрий і патріотичний президент – запорука процвітання держави, на думку учасників обговорення. Прозвучала думка і про президента як гаранта Конституції, однак образ глави держави сприймається як особистість, а не як посада, і оцінюється він за законами християнської моралі, а не за критеріями демократії.

Цитати:

«Ми підмітили, що з кожним разом ми обираємо собі все гірше й гірше».

«Я так считаю, что президент – это человек, который рвется, идет на эту должность, чтобы оставить свой след в истории своего народа. Человек, который в первую очередь гарант Конституции, человек-патриот своего народа, который хочет сделать для своего народа лучшую жизнь, лучшее будущее. О котором будет писать история. Такие как Вашингтон, Черчилль, как деятели, которых помнят и знают, которые сделали для своей страны, что эта страна стает на более высокий уровень, чем до его президентства. Это патриот в первую очередь. Человек, который не рвется за материальными благами, который уже имеет их достаточно, этих материальных благ, который имеет четкую программу вывести свою страну на более высокий уровень жизни, о котором будут помнить поколения и история».

«Розумний і мудрий повинен президент бути».

«Якщо він мудрий і дійсно патріот своєї країни, то він і буде керувати. А якщо він представник одного клану чи другого, то він буде відстоювати інтереси клану».

3. Демократичні цінності, соціально-культурні форми життя потрібні вам і вашій роботі/житті? Допомагають вам чи заважають?

Демократичні цінності і будь-які форми життя не можуть бути розглянуті безвідносно до проблем і неефективності влади. Демократичні цінності існують у суспільстві настільки, наскільки це дозволяє влада. Тому кожен обирає для себе ті цінності і той формат буття, які йому близькі.

Цитати:

«Зразу про демократичні цінності. Зараз Ющенко дуже себе хвалив, що ми ще будемо його згадувати про демократичні цінності. Я боюся, що при новому президенті ми, коли будемо говорити, будемо оглядатися, і таких зібрань може бути менше. Так що давайте сьогодні поговоримо, поки 25-те не настало».

«Лично для меня и для нашей громады это писание, которое написано самим Богом. Это и есть морально-этическая норма, демократическая норма и основа жизни любого народа, каждого человека. Если мы будем придерживаться этого, то мы уже будем действительно на таком уровне, что будем и жить прекрасно. Этого нам, я считаю, не хватает».

«Знову питання впирається у владу».

4. Досвід демократичних трансформацій сусідніх держав (Польща, Словаччина, Латвія, Росія, Румунія та інші) цікаво/ важливо для вашої роботи?

Згаданий досвід інших демократичних країн був переважно позитивний, за винятком Білорусі. Але застосувати його до українських реалій практично неможливо, оскільки спрацьовують механізми ментальності і звичок, які перешкоджають використанню досвіду демократичних трансформацій сусідніх країн.

Цитати:

«Білорусі перш за все. Щоб так було, як в Білорусі, краще не треба».

«Мені в Польщі подобається. Кожен, найнижчого рангу людина має право і може поспілкуватися безпосередньо з самим найвищим рангом в країні і розказати свою проблему».

«Мне нравится в Чехии. Там социально направленная страна, там нет капиталистов, там нет бедняков. Там все живут одинаково, довольно неплохо».

«В мене є знайомі і в Росії, і в Білорусі, я сама була в Росії. Хочу сказати, що там влада думає і виконує соціальні програми <…> В мене є три двоюрідні сестри, вони працюють в Італії. То такого відношення гарного, як в Італії, що там бачать в тобі людину, там людина – це особистість».

«Ми не повинні дивитися на інші країни. Якщо сюди взяти чехів, українців завезти в Чехію, а чехів в Україну, то вони й тут будуть чехами. Все зависит от народа, не надо нам других стран».

Блок запитань, що стосуються потреб громадського лобіювання

Чи вважаєте ви за можливе розв’язати проблеми вашого міста/району/будинку методами громадського лобіювання? З використанням досвіду демократичних країн-сусідів?

Проблеми місцевого значення можна спробувати вирішити за допомогою методів громадського лобіювання, але лише за умови підтримки з боку влади або інвесторів. Лише ентузіазмом небайдужих і активних людей відчутних результатів досягти не вдасться.

Цитати:

«Можливо. Завтра я піду на вулицю, скажу, що мер поганий, нехороший, і навколо мене всі мобілізуються. Покажіть зовнішнього ворога, розкажіть, як його знищити, і завтра всі будуть навколо мене».

«Лобіювання через депутатський корпус, можливо».

«Якщо такі моменти, вирішити питання через громадську організацію. Але, на жаль, якщо би нас сьогодні зібрав мер міста і вислухав всіх керівників громадських організацій, то це був би ефект і була би якась робота».

«Ми сьогодні проблеми міста точно не вирішимо. Щодо лобіювання, так, це можливо, це ефективно, ми сьогодні про це вже говорили».

«Оце велика проблема. Немає патріота цього міста. Тому місто у нас саме обездолене і нічого ми з цим не зробимо. Для того, чтобы восстановить эти заводы, необходимы большие средства и большие инвестиции <…> Проблема Шепетовки в том, что кроме общественных организаций нужны инвесторы и инвестиции, чтобы кто-то сюда вошел и что-то начал делать. А у нас молодежи было очень много, у нас были рабочие места».

«Я вам скажу, що Шепетівка своїм патріотизмом уже всіх так дістала. У нас вже крім патріотизму нічого не лишилося. Дітей на одному патріотизмі не виховаєш, діти стали більш цивілізовані. Крім патріотизму, треба показати щось матеріальне. Образливо, коли діти виїжджають в місто…, а залишаються ті, які не запитані. Це біда».

Чи потрібні нові знання, методики роботи для розв’язання проблем? Чи що потрібно?

97% учасників обговорення погодилися на тому, що нові знання, методики, безсумнівно, потрібні. Однак, може виникнути проблема у практичному застосуванні здобутих знань. Адже пересічним громадянам, можливо, вони не потрібні або просто не на часі.

Цитати:

«Я підтримую. Треба. Зараз світ йде вперед. Якщо ми з сокирою, ми не проб'ємо цю стіну, треба щось більш сучасне».

«Звичайно, потрібно. Людина повинна знати, куди звернутися з проблемою, що робити. Це просвітницька робота, обов’язково. Методики, посібники».

«Звичайно, така інформація, нові знання, нове навчання необхідні. Але я на своєму прикладі скажу. Я пройшов вже чимало навчань, зокрема, мені сподобалась п’ята школа місцевого самоврядування в Польщі. Ми подивилися, як це все там складається, яка там система управління. Але знову-таки, приїхали сюди. Я мав розказати тут людям. Розказую я людям. Це все рівно, що головою об стінку. У нас зовсім інша система. А структурних змін немає. Ми, громадськість, можемо щось писати, можемо звертатися. Але структурні зміни потрібні на державному рівні, у законодавстві. Тоді буде якийсь толк. Те знання, яке я маю, поки що не запитане».

«Якщо на місці не буде підтримки, то, звичайно, вони нічого не реалізують. Тому співпраця з владою є обов’язковою умовою того всього, якщо ми далі хочемо щось реалізувати».

«Хто володіє інформацією, той володіє світом».