Перспективи реформування місцевого самворядування в Україні - КС

 

У круглому столі взяли участь:

Антоненко Віктор Олександрович, заступник виконавчого директора Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України»;

Бойко-Бойчук Олег Вадимович, начальник Департаменту забезпечення реформування житлово-комунального господарства Міністерства з питань житлово-комунального господарства України;

Береславський Сергій Миколайович, віце-президент Громадського центру інституційного розвитку;

Вірту Антон, керівник програми Німецького бюро технічного співробітництва, сприяння економічному розвитку та зайнятості в Україні;

Ганущак Юрій Іванович, експерт програми Ради Європи «Зміцнення місцевої демократії та сприяння реформі місцевого самоврядування в Україні»;

Гусак Богдан Петрович, Липинський сільський голова, голова Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад;

Довгованов В’ячеслав Вікторович, керівник програми Ради Європи «Зміцнення місцевої демократії та сприяння реформі місцевого самоврядування в Україні»;

Коліушко Ігор Борисович, голова Центру політико-правових реформ;

Кравченко Віктор Віталійович, професор, директор Центру правової допомоги органам місцевого самоврядування Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України»;

Ключковський Юрій Богданович, заступник голови Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України, народний депутат України;

Маркосян Олена Петрівна, віце-президент Фонду сприяння місцевому самоврядуванню;

Нудельман Володимир Ілліч, професор Київського національного університету будівництва та архітектури;

Панцир Сергій Іванович, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія»;

Підвисоцький Валентин Генріхович, директор Центру інвестиційно-інноваційних програм;

Пінт Кольєр, експерт програми Ради Європи «Зміцнення місцевої демократії та сприяння реформі місцевого самоврядування в Україні»;

Рубцов Валерій Павлович, директор Інституту місцевої демократії;

Руденко Василь Миколайович, експерт Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України;

Ткачук Анатолій Федорович, експерт програми Ради Європи «Зміцнення місцевої демократії та сприяння реформі місцевого самоврядування в Україні»;

Шевченко Олександр Олександрович, заступник начальника Головного управління державної служби України;

Яцюк Володимир Андрійович, начальник Управління регіональної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України;

Загальноукраїнський круглий стіл.

 

 

 

Шановні колеги, шановні друзі!

За дорученням Віктора Миколайовича Тихонова хочу ознайомити вас з його привітанням з нагоди проведення нашого загальноукраїнського круглого столу.

«Учасникам загальноукраїнського засідання круглого столу на тему «Перспективи реформування місцевого самоврядування в Україні».

Шановні друзі!

Від імені уряду вітаю учасників та гостей засідання, присвяченого питанню реформування місцевого самоврядування в Україні. Ваш захід привертає увагу представників влади і громадськості до проблем, що існують у сфері місцевого та регіонального розвитку країни. Сьогоднішнє зібрання є чудовою нагодою для проведення відвертого діалогу та визначення шляхів розв’язання таких проблем.

Нині перед нашою державою стоїть завдання щодо прискорення процесу вдосконалення територіальної організації влади. Адже становлення ефективної системи публічної влади на місцях є необхідною передумовою для подальшого успішного проведення цілого комплексу реформ в інших сферах життєдіяльності країни. Проводячи таку реформу, слід пам’ятати, що діяльність місцевих інститутів влади повинна мати одну мету в своїй діяльності – створення безпечних та комфортних умов для життя громадян незалежно від місця їх проживання.

Переконаний, що ваша робота буде плідною і стане реальним внеском у скарбницю ідей, що сприятимуть ефективному розвитку місцевого самоврядування. Бажаю усім учасникам зібрання успіху та творчої наснаги.

Віце-прем'єр-міністр Віктор Тихонов».

 

Насамперед хочу подякувати за запрошення на такий важливий захід, присвячений проблемам місцевого самоврядування. Мабуть, не було року за час незалежності України, коли би питання реформування місцевого самоврядування не обговорювалося і не розглядалося. За цей час тричі концептуально змінився Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», правда, останній раз вже більше десяти років тому, і, можливо, тому сьогодні знову нагріває проблема вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування.

Однак я був би не правий, якщо би не сказав, що ключові проблеми сьогоднішнього стану, незадовільного – всі це визнають, місцевого самоврядування лежать не стільки в проблемах Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», скільки в дещо інших галузях права.

Відомо, що місцеве самоврядування базується на трьох автономіях: правовій, організаційно-кадровій і фінансовій. І без хоча би одної з цих трьох автономій ефективного здійснення управління місцевими і розв’язання місцевих справ в інтересах територіальної громади воно здійснювати не може. Однак досі у нас фінансової автономії місцеве самоврядування не має. Яскравою ілюстрацією стала ситуація цього року, коли сесії органів місцевого самоврядування щодо затвердження місцевих бюджетів змогли відбутися тільки після надзвичайно запізненого прийняття Закону «Про Державний бюджет України». Без цього вони були безпорадні і не могли нічого вирішити для фінансової бази місцевого самоврядування цього року. Це, мабуть, одна з ключових проблем.

Без зміни міжбюджетних стосунків, без забезпечення певної самостійності місцевих бюджетів, без гарантій збереження тих коштів, які, хай з державного бюджету, але виділяються місцевому самоврядуванню, бо вони дуже часто виділяються в кінці листопада реально, коли їх і використати вже неможливо, і вони пропадають, - без всіх цих речей, а також без забезпечення відповідної бази власних, гарантованих, стабільних, прогнозованих на кілька років вперед надходжень до місцевих бюджетів говорити про ефективне місцеве самоврядування є безпредметно.

Тому мені здається, що саме тут, у фінансово-економічній сфері, лежить основна проблема місцевого самоврядування.

Однак було би неправильно сказати, що інших проблем немає. Без сумніви, є проблеми і чисто правового регулювання. Є задавнені проблеми адміністративно-територіального устрою, які теж дуже часто ускладнюють розв’язання місцевих проблем в інтересах територіальних громад. І, звичайно, залишається актуальною проблема формування представницьких органів місцевого самоврядування. На жаль, ця проблема сьогодні набуває політичної гостроти, хоча, з моєї точки зору, вона повинна розв’язуватися без замішування сюди кон’юнктурних політичних інтересів. Дуже би хотілося, щоб місцеве самоврядування, найбільш неполітична влада в будь-якій державі і суспільстві, все-таки змогло бути самостійним в Україні і діяти, як це передбачається статтею 140 Конституції і Європейською хартією місцевого самоврядування, під власну відповідальність перед законом і громадою в інтересах розв’язання місцевих проблем.

Я хотів би побажати успіху нашому «круглому столу» в обговоренні цих проблем.

 

Незважаючи на те, що термін «реформа» набув перманентного звучання, сьогодні на порядку денному це надзвичайно актуальне питання. Позаду час, коли ми могли заявляти про досягнення у сфері становлення в Україні місцевого самоврядування. Мається на увазі те, що у нас закладені конституційні основи місцевого самоврядування, ратифіковано Європейську хартію, прийнято низку базових нормативно-правових актів і т.д. Сьогодні ми все частіше говоримо, зрештою, настав час і зробити реальні кроки щодо вирішення нагальних проблем у цій сфері.

Перед місцевим самоврядуванням, на нашу думку, постали виклики, які потребують ефективного та швидкого реагування. Слабка економічна спроможність переважної більшості територіальних громад, органів місцевого самоврядування щодо здійснення власних і делегованих повноважень, недостатність ресурсів у бюджетах розвитку територіальних громад для інвестицій в інфраструктуру, відсутність чіткого розподілу повноважень між різними органами та посадовими особами місцевого самоврядування, криза кадрової політики, системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації посадових осіб, службовців органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад та інші. Ці виклики посилюються проблемами правового та інституційного характеру, які так і не були вирішені у попередні роки: конституційно-правової невизначеністю територіальної основи місцевого самоврядування, диспропорцією системи адміністративно-територіального устрою, надмірною централізацією повноважень, фінансово-матеріальних та інших ресурсів і т.д.

Ми надзвичайно високо цінуємо спільні зусилля Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України та кола партнерів з числа державних інституцій, самоврядних організацій, зарубіжних місій експертної підтримки та програм сприяння, які вдалося об'єднати довкола питання пошуку шляхів оптимізації функціонування державного управління в Україні. Хочу акцентувати увагу на людському факторі і тих системо утворюючих складових, без перегляду формату функціонування яких неможливо вирішити сучасні проблеми державного управління в цілому. Від їх успішного вирішення залежить як реформа місцевого самоврядування, так і реформа державного управління та державної служби, над якою сьогодні за дорученням президента та уряду працює Головне управління державної служби з перспективою на наступні п'ять років.

Враховуючи тісну взаємопроникність інститутів державної служби в органах місцевого самоврядування та державної служби та взаємозв’язок між ними щодо забезпечення захисту прав громадян, надання мешканцям територіальних громад якісних та доступних публічних послуг, необхідно говорити про взаємоузгоджений рух у напрямі реформування цих двох інституцій.

Цей рух можна окреслити, на нашу думку, наступними напрямами. Приведення до єдиного законодавчого поля проходження державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, як це зроблено в країнах Європейського Союзу. Вироблення єдиних стандартів надання соціальних та адміністративних послуг відповідно до соціальних стандартів. Удосконалення законодавства в частині організаційно-кадрового забезпечення органів місцевого самоврядування, підвищення кваліфікації службовців, сертифікація систем управління якістю виконавчих органів місцевого самоврядування. Здійснення опису посад та розробка єдиних професійних компетенцій державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, запровадження на їх основі нової класифікації посад. Формування єдиної системи статистичної звітності. Впровадження електронного урядування в частині надання послуг громадянам. Перерозподіл повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування різного територіального рівня на засадах децентралізації, публічного управління та субсидіарності з метою недопущення подвійного підпорядкування та дублювання функцій. Все це – спільні завдання, які мають враховуватися як при розробці концептуальних документів щодо реформування державної служби, так і при реформуванні місцевого самоврядування.

З огляду на це, дозвольте подякувати за запрошення до діалогу, до участі у цьому «круглому столі» і побажати всім учасникам плідної роботи і реальних результатів у намічених цілях.

 

Вітаю вас, шановне товариство! Дуже приємно в цьому залі бачити знайомі обличчя, які протягом 15 років професійно займаються темою реформування місцевого самоврядування. Мені здається, що час факт нашої наполегливості все-таки є запорукою нашого подальшого успіху.

Тема нашої реформи концентрується на понятті реформування, тобто зміни місцевого самоврядування. Але зміни місцевого самоврядування, влади і управління на місцевому рівні самі по собі нікому не потрібні. Потрібно, щоб було подальше застосування і використання цих змін на покращення життя людини. Тому зміни місцевого самоврядування – це зміни простору, це об’єктивна основа змін простору життя людини на територіальному рівні. Відповідно до цього ми відразу переходимо на проблематику житлово-комунального господарства. Тому що теплозабезпечення, водовідведення, поводження з побутовими відходами, благоустрій, отримання житла та інше – це все є те, що оточує людину і практично є простором її життєдіяльності. Тому реформа місцевого самоврядування має бути тісно пов’язана з реформою житлово-комунального господарства.

Але в культурі нашого управління так складається, що кожна галузь поки що реформується відокремлено. Тому ми маємо закон про реформування житлово-комунального господарства, який спирається поки що на існуючу систему відносин між державою і місцевим самоврядуванням. Тому можна сміливо стверджувати, що успіх реформи місцевого самоврядування, в принципі, - підґрунтя успіху реформи житлово-комунального господарства в цілому.

Компенсаторним механізмом цього з боку Міністерства є те, що Міністерство співпрацює практично з усіма присутніми за цим великим «круглим столом». І з Радою Європи, і з Асоціацією міст підписана угода, і 70 міст-партнерів, які зараз обрало Міністерство для впровадження конкретних пілотних проектів. І купа донорських організацій, які на цьому майданчику одні й ті ж самі, що в житлово-комунальному господарстві, що в місцевому самоврядуванні – одні й ті ж самі гравці.

Тому ми будемо по життю йти разом. Ваші успіхи – це і наші успіхи, і навпаки. Тому успіхів і плідного обговорення проблем, плідної роботи «круглому столу».

 

Як вже було оголошено, я представляю нову програму Ради Європи «Зміцнення місцевої демократії та сприяння реформі місцевого самоврядування в Україні». Згадана програма реалізується в рамках плану дій Ради Європи для України, вона розпочалася в цьому році і має здійснюватися протягом наступних трьох років. Хотів би зазначити, що у роздаткових документах є короткий опис цієї програми. Я просив би вас за можливістю з ним ознайомитись.

Коротко скажу, що ця програма співпрацюватиме з урядом України, з трьома ключовими міністерствами – Міжрегіонбудом, МінЖКГ, Мінфіном, парламентом України, президентськими структурами і національними асоціаціями над розв’язанням трьох важливих проблем. Це реформування інституційних і законодавчих рамок щодо зміцнення місцевого самоврядування, насамперед з урахуванням принципів Європейської хартії місцевого самоврядування, інших правових інструментів Ради Європи і пріоритетів плану дій Раді Європи для України. Реформування місцевих фінансів і міжбюджетних відносин. Третій великий блок – це реформа житлово-комунального господарства і розвиток міжмуніципального співробітництва.

Рада Європи надає особливу увагу саме цьому компоненту розвитку місцевого самоврядування і готова, навіть розглядає можливості збільшення на сьогодні допомоги Україні в цій галузі. Зокрема, зараз розглядається питання щодо започаткування ще одного проекту щодо зміцнення інституційної спроможності органів місцевого самоврядування щодо реалізації своїх повноважень.

Але Раду Європи надзвичайно цікавлять все-таки практично кроки української влади щодо реалізації реформи місцевого самоврядування. В цьому плані хотів би сказати, що є для нас певні обнадійливі сигнали, про це говорив наш постійний представник в Україні пан Петерсен та інші офіційні особи Ради Європи. Це насамперед візит президента України до Страсбурга 27 квітня, який у своєму виступі визначив місцеве самоврядування як один з пріоритетів у своїй діяльності. Це й утворення певних інституційних органів, які мають забезпечити здійснення реформи місцевого самоврядування, Рада регіонів, Комітет економічних реформ. Це й утворення нової посади в уряду – віце-прем'єр-міністра з питань регіональної політики, з яким також була проведена зустріч і який підтвердив готовність безпосередньо очолити наглядову раду цієї програми Ради Європи.

Одночасно Рада Європи наполягатиме, як у всіх інших країнах, щодо важливості здійснення чи дотримання певної методології в роботі, певної етапності в роботі. Певні підстави для нашого занепокоєння є в тому, що протягом попередніх років Рада Європи багато інвестувала щодо діяльності в Україні з питань зміцнення місцевої і регіональної демократії. Було здійснено багато експертної роботи щодо проектів нормативно-правових актів, які замовлялися різними органами, і президентськими структурами, і урядом, і парламентом України. На жаль, багато з них так і залишилися проектами. Тобто, не було систематизованої чіткої роботи щодо зміцнення насамперед законодавства.

У зв’язку з цим хотів би наголосити, що у роздаткових документах є ще один документ Ради Європи – методичні рекомендації щодо розробки стратегії або дорожньої карти щодо проведення реформи децентралізації. Хотів би наголосити, що згаданий методичний документ є загальним, універсальним. Він радить будь-якій державі, не тільки Україні, саме з цього розпочинати. Тобто, має бути ухвалена і розроблена детальна стратегія цієї реформи, потім дорожня карта, яка має містити чіткі елементи: загальна мета, заходи, діяльність, терміни. Все це має бути погоджено основними акторами, які будуть здійснювати цю реформу – це уряд, парламент, президент. Звичайно, національні асоціації мають сказати своє слово.

Складність полягає в тому, що Україна не починає з нуля. Наші експерти не будуть зараз вчити, як розробляти цю дорожню карту. Тут є фахові люди, які будуть виступати під час цього круглого столу, які вже неодноразово залучалися до підготовки цих документів. Складність України в тому, що, відповідно до мого особистого аналізу, було щонайменше чотири спроби в Україні ґрунтовно підійти до розробки стратегії чи дорожньої карти реформи місцевого самоврядування. Згадаймо 1998 рік, указ президента про нову концепцію адміністративної реформи. 2001 рік був дуже критичний. Звіт Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи, рекомендації, резолюції 102 і 123. Тоді українська влада і, зокрема, президент Кучма намагалися якось відреагувати на цю критику, і були два нові укази: про підтримку державної регіональної політики і про державну програму сприяння розвитку місцевого самоврядування, також з конкретними заходами. 2005 рік. Уряд, в якому працював віце-прем'єр-міністр Безсмертний, розробляв, але так і не реалізував реформу адмінтерустрою. Також були спроби зробити дорожню карту і концепцію. І остання спроба – 2008-2009 рік, мабуть, найбільш повна спроба чи найбільш комплексна. Була здійснена Міністерством регіонального розвитку та будівництва щодо підготовки пакету реформ. З ухваленням також чіткої стратегії, з планами, які навіть були затверджені відповідними рішеннями уряду України.

Звичайно, Рада Європи не буде наполягати, як і будь-яка, я сподіваюсь, інша міжнародна організація. Це внутрішні питання України, внутрішні питання уряду, президента, коаліції в парламенті – формувати пріоритети. Але одна з рекомендацій – провести аналіз попередньої роботи, не відкидати те, що було зроблено у попередні роки, взяти найкраще. Зокрема, я так розумію, основна мета і сьогоднішнього заходу – в експертному середовищі обговорити, що є те раціональне, що може бути взяте і покладене в стратегію реалізації реформи місцевого самоврядування.

Адже питання місцевого самоврядування, як ми всі розуміємо, вимагає широкого консенсусу в суспільстві, серед основних політичних сил. Воно буде обумовлювати, мабуть, і зміни в Конституцію України, ухвалення низки важливих законодавчих актів. Тому тут важлива роль і національних асоціацій, важлива роль парламенту, уряду і ключових міністерств. Важливо зрозуміти, хто буде центром цієї реформи. Цей експертний стіл, звичайно, не зможе відповісти на всі ці питання, тому що це політичні рішення. Але експертний стіл може підготувати певні рекомендації. Ми їх можемо побачити у фінальних документах цього круглого столу.

Те, що ми зараз вже можемо побачити, - це заяви президента України і людей, які працюють в Комітеті економічних реформ, що програма розвитку країни чи програма реформування має бути підготовлена на п'ять років. І також в цьому плані підготовлені документи Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України при президентові України. Для нас важливо буде зрозуміти, яка ж буде дорожня карта щодо реалізації згаданої реформи і які будуть напрямки реалізації цієї реформи.

Рада Європи готова відповідно до підготовлених чи визначених пріоритетів дорожньої карти запропонувати певні механізми. Якщо ми не говоримо сьогодні, наприклад, про швидке впровадження адміністративно-територіальної реформи, можна піти шляхом розгляду важливого питання проведення експериментів або питання розвитку міжмуніципального співробітництва. До речі, багато країн використали інструменти міжмуніципального співробітництва як підготовка, з одного боку, до впровадження адмінтерреформи, або замінили, як Франція, міжмуніципальним співробітництвом впровадження адміністративно-територіальної реформи. Але головна ціль – це все-таки покращити послуги, які надаються громадянам. Тому ми безпосередньо відпрацювали з Міністерством житлово-комунального господарства, вони до нас прислухалися і в свої пріоритети роботи якраз включили питання міжмуніципального співробітництва.

Отже, наше розуміння цього експертного круглого столу – це вислухати позиції експертів, вітчизняних і зарубіжних, для того, щоб виробити оптимальні шляхи чи пропозиції щодо оптимальних шляхів продовження реформи місцевого самоврядування в Україні. Потім вони мають бути запропоновані уряду і президенту для визначення певних рішень. Хотів би вас запевнити, що якраз наша програма залишається відкритою до співробітництва з усіма нашими партнерами, тому що перелік міністерств не є вичерпним. Є для нас зрозумілим, що є важливим Міністерство юстиції, яке також сьогодні дуже активно працює по розробці нових нормативно-правових актів. Це парламент, профільний комітет. Але що для нас на сьогодні не до кінця зрозуміло, - це все-таки етапність проведення реформи, я ще раз на цьому наголошую, і напрями реалізації реформи. Я думаю, що було б корисно всім присутнім експертам, зокрема, експертам Ради Європи, якщо б представники органів державної влади, які запрошені на цей захід, могли окреслити хоча б можливі напрями цього співробітництва.

Зокрема, є надзвичайно важливим, що ніхто вже не говорить про реформу місцевого самоврядування за місяць, за півроку, як до цього було. Говориться про серйозну структурну реформу на п'ять років. Це надзвичайно важливо. Ще раз хочу наголосити, Рада Європи буде готова підтримати всі ці зусилля, але лише в тому випадку, якщо буде дотримана певна методологія, певна етапність. І головне, якщо пропозиції європейських експертів будуть враховані органами державної влади. Що це не буде зроблено тільки для того, щоб зробити приємність Раді Європи. Їй цього не потрібно. Це Україні потрібно – впроваджувати принципи Європейської хартії місцевого самоврядування, відповідати на практиці, а не тільки на словах, на ті зобов’язання, які взяла Україна під час вступу до Ради Європи. В принципі, саме цим Україна зможе досягнути вже конкретних результатів у реформуванні місцевого самоврядування.

 

Я, звичайно, підготував доповідь, але, звичайно, читати її не буду. Тому що початок і вступні слова суттєво змінили мої підходи до викладення матеріалу. У вступі було дуже гарно сказано, що ми маємо провести експертне обговорення. Я одразу згадав події півторарічної давності, коли в Комітеті Верховної Ради України з керівництвом комітету зустрічалися «батьки» польських реформ Єжи Міллер, Йозеф Плоскунка і ще кілька людей. Наші депутати сказали: знаєте, ми з вами згодні, що гарно підготували концепцію, непогано підготували закон, але, напевно, ще треба доопрацювати, ще треба обговорити в експертному середовищі. На що Єжи Міллер сказав так: люди добрі, експерти все зробили, вони запропонували модель, не перекладайте свою роботу на них, починайте обговорювати в парламенті. Тому що до експертних матеріалів треба дозріти психологічно, розумово, науково і політично. Без обговорення і прийняття рішень вже повноважними державними органами ніякої реформи не буде в Україні.

Друге питання. Сьогодні, їдучи на «круглий стіл», по радіо зловив таку інформацію, що Міністр освіти Табачник прийняв рішення скоротити кількість шкіл у сільських територіях, ми цього не допустимо, і далі відповідні епітети. Все одно кількість шкіл буде скорочена, об’єктивно, і нікуди від цього не дітися. Тому що скорочується кількість сільського населення дуже швидкими темпами, скорочується кількість сіл. Відтак будуть все одно утворені сільські округи. Так само як були утворені пожежні округи, так само як були перетворені податкові адміністрації, які на сьогодні є міжрайонними, прокуратури, СБУ і т.д. Тобто, процес відбувається явочним порядком по галузевому принципу.

Ми на експертному рівні обговорюємо, як це має бути побудовано в системі адмінтерустрою. Ще поговоримо до 2016 року і будемо мати абсолютно цікавий адміністративно-територіальний устрій за відомчим принципом, де кожне відомство буде мати свою територіальну основу для своїх територіальних органів. Як ми тоді будемо пояснювати людям, як забезпечувати доступність послуг, якісність послуг і т.д.?

Тому я переконаний і, напевно, це треба записати в рекомендаціях нашого круглого столу, що пора перевести розмову з експертного середовища у владні кабінети, в першу чергу у парламент, в уряд. Щоб ми скоротили етапи, які тут закладені. Не в 2016 році приймати закон про адмінтерустрій, а потім до якогось 2030-го пробувати зробити новий адмінтерустрій, при тому, що вже третина українських сіл не буде мати населення. А протягом найближчих двох років прийняти всю необхідну законодавчу базу, і через два роки провести вибори до місцевих рад на новій територіальній основі, з новими повноваженнями. Це цілком під силу, тим паче що величезна робота вже зроблена.

Повертаючись до рекомендацій круглого столу і міжнародного досвіду, як записано у нашій панелі. В проекті рекомендацій ми пропонуємо провести державно-правовий експеримент. Для цього прийняти закон відповідний, потім у рамках прийнятого закону прийняти ще п'ять законів, тому що для кожного експерименту потрібен закон. І я от собі із жахом думаю, скільки часу треба буде, щоб прийняти ці закони, і саме цікаве, чи взагалі це можливо. Я вам хочу сказати, що це неможливо. Тому що не може бути при одній конституції різне правове регулювання для органів місцевого самоврядування і виконавчої влади в різних територіях. Тобто, шлях тупиковий.

Тому, мені здається, ми повинні відверто сказати, що розмова про державно-правовий експеримент – розмова хибна, про неї треба забути. А треба готувати необхідні закони, які можна приймати і втілювати в життя. Я думаю, що проект Ради Європи до цього долучиться. Ми готові співпрацювати і з Міністерством регіонального розвитку і будівництва. Я дуже ціную висловлювання Міністра юстиції і вправи Міністерства юстиції щодо розробки законопроектів, що стосуються організації публічної влади, але мені здається, що все-таки тільки Міністерство регіонального розвитку і будівництва має достатній матеріал для того, щоб підготувати просторову основу. Тому що розробити правову конструкцію – це одна річ. Треба розуміти, яким чином правова конструкція може відобразитися в території, може відобразитися в людях.

На сьогодні 487, напевно, вже більше 500, тому що це дані піврічної давності, 487 сіл, які є, але не мають жодного мешканця. Це при тому, що реєстри населених пунктів ведуть області, державного реєстру немає. Деякі області вилучають поселення з цього реєстру, деякі не вилучають. Мені, наприклад, якби я був голова сільської ради і мав п'ять сіл, з яких у чотирьох селах не було б населення, було б вигідно. Тому що коефіцієнти залишаються для забезпечення, а людей немає. Я думаю, це також проблема, яка має бути вирішена. Мають бути введені державні реєстри. Має бути зрозуміло, яким чином виводяться з цього реєстру поселення. Має бути зрозумілий єдиний реєстр адміністративно-територіальних одиниць, порядок встановлення меж, фіксації. І все це можна зробити у законах, законопроекти з яких вже є.

Підсумовуючи сказане, я ще би звернув увагу. На сторінці 31 рекомендацій є кілька цікавих позицій. Мені здається, що з ними треба попрацювати. Особливо щодо економіки, яка вступає в період стабілізації і розвитку не лише в Україні, а й у Європі. Я не переконаний, що це вже так, тим паче, зараз ніби йде друга хвиля. Стосовно Ради регіонів, основним завданням якої є – і далі по тексту, є положення про Раду регіонів, яке не зовсім відповідає тому, що написано в даному пункті. Тому, напевно, це все треба підвести до однакового розуміння. І забрати державно-правовий експеримент.

 

Я хотів би присвятити свій виступ питанню координації стратегічних напрямків публічної політики саме в контексті реформи місцевого самоврядування. Як мені здається, на сучасному етапі вища політична еліта може допустити чергову помилку, не скоординувавши основні пріоритети розвитку. Після фінансово-економічної кризи зараз зроблений серйозний акцент саме на економічному розвитку, на подоланні бідності. Ми рухаємося в бік ліберальної моделі. При цьому висновки, перед тим, як приймати ці пріоритети, мені здається, попередні висновки не зроблено успішно, не враховується потенціал реформи місцевого адміністрування і реформи адмінтерустрою.

Про що йдеться? Пріоритетність програми подолання бідності є очевидною і видимою. Інтенсивність, з якою проводиться робота по підготовці і прийняттю програми подолання бідності, абсолютно вражаюча. Кількість залучених інституцій, координація між центральними органами виконавчої влади, також є, я би сказав, унікальною. Разом з тим, регіональний аспект, саме реалізація попередньої програми, проблеми, які пов’язані саме з адміністративно-територіальним устроєм, практично випали. І настільки помітно, що якраз фахівці з цієї сфери, саме з місцевого самоврядування, до цієї роботи не залучалися.

Наведу декілька прикладів і фактів того, де влада однозначно буде безпорадна без реформи місцевого самоврядування. Три регіони доходять до 50% показника межі бідності, практично це означає, що 50% населення Кіровоградської, Волинської і Тернопільської областей живуть на 800 гривень в розрахунку на одну особу, а соціально вразливі категорії отримують гарантії соціального забезпечення на рівні 600 гривень. Причина такого становища – ситуація практично не змінилася за 10 років в цих регіонах, і в інших регіонах теж вона не покращилась. Причини, як мені здається, не проаналізовані достатньо ґрунтовно. Чому? В цих самих регіонах до 50% доходить показник кількості населених пунктів, де взагалі відсутні зареєстровані суб’єкти господарювання. Тут прямий зв’язок. Реалізовувати програми зайнятості, збільшувати доходи населення, включати людей в бідних регіонах в програму соціального захисту практично неможливо, тому що там панує натуральне господарство саме в сільській місцевості. Питання сільської бідності так само не вирішено. 40% домогосподарств знаходяться на межі бідності.

Без децентралізації, як мені здається, яка не врахована в сучасних програмах, здійснити успішно стратегію подолання бідності неможливо. Виконання цієї стратегії повинно завершитись, до речі, в 2015 році. Так само неможливо досягти прогресу і в соціальних правах. Відомо, що Україна не змогла приєднатися до найбільш принципових положень Європейської соціальної хартії (переглянутої), що стосується гарантій соціального забезпечення і що стосується гідної оплати праці.

У звітності уряду Міністерства праці та соціальної політики питання саме місцевих соціальних програм не стоїть. Хоча очевидно, що 40% сільського населення по суті вилучено з програм соціального страхування, соціального забезпечення.

Тому рекомендація полягає в наступному. Було б бажано, щоб і сама Рада Європи, яка приймає звітність по Європейській соціальній хартії (переглянутій), скоординувала свою роботу і поставила питання перед українським урядом саме щодо кінцевої чистої вигоди бенефіціаріїв, яку має показати ця звітність, прогрес в соціальних правах був показаний саме у розрізі конкретних регіонів, щоб ці акценти були зроблені, бо зараз їх там немає.

Подібна координація має відбутися і на рівні уряду. Мені здається, зараз ця не синхронність у започаткуванні реформ стає очевидною. Хочу підкреслити актуальність, вона очевидна. Якщо подивитися на програму бідності і на концепцію реформи місцевого самоврядування, прийняту в липні минулого року, то якраз виконання цієї концепції й дозволило б досягти суттєвого прогресу в реалізації програми подолання бідності і прогресу по соціальним правам, і нарешті приєднатися до найбільш принципових соціальних прав і зосередитися на людському розвитку.

 

По-перше, я хотів би подякувати Фонду, що сьогодні розглядається дуже важливе питання. Звичайно, без участі Всеукраїнської асоціації міст України це обговорення неможливо було б провести. Тому сьогодні я хотів би стисло проінформувати вас про те, як сьогодні працює Асоціація міст України, про організацію взаємовідносин з органами державної влади та пріоритетні напрямки діяльності Асоціації міст України.

Указом президента України № 355 від 17 березня 2010 року створено консультативно-дорадчий орган при президентові України – Комітет економічних реформ, для впровадження системних економічних реформ, спрямованих на вихід з фінансової та економічної кризи, на забезпечення сталого економічного розвитку. Звичайно, асоціація міст України активно працює в цих робочих групах, підгрупах, які організовані згідно з указом президента.

Є два основні напрямки діяльності. Перший напрямок очолює Тігіпко Сергій Леонідович, віце-прем'єр-міністр України. Він координує питання: сталий економічний розвиток, бізнес-клімат та інвестиції. Там діє дві підгрупи, перша з адміністративної реформи і друга зі стабілізації держфінансів. Другий важливий блок очолює Тихонов Віктор Миколайович, віце-прем'єр-міністр України з регіональної політики. Він координує регіонально-економічний розвиток. Там є три підгрупи: реформа міжбюджетних відносин, реформа житлово-комунального господарства і вдосконалення територіальної організації влади.

Вже пройшло декілька засідань робочих груп, де представники Асоціації міст України активно працюють і надають свої пропозиції до робочих документів. Хочу зазначити по цьому блоку, що у нас є принципові позиції, які я хотів би озвучити.

Перша принципова позиція. Наступний фінансовий рік для місцевого самоврядування повинен бути більш вдалий. Ми пропонуємо, щоб фінансовий блок органів місцевого самоврядування на наступний рік був збільшений на 14 мільярдів, і кожен рік щоб приблизно на 5% цей фінансовий ресурс збільшувався. Вийти на прямі фінансові стосунки – це рівень районних міст і селищ. Для того, щоб була краща ситуація по фінансовому забезпеченню.

Крім того, тут вже було озвучено Бойком-Бойчуком, що Асоціація міст активно працює на договірних засадах, маючи певний досвід. Хочу зазначити, що ми в цьому році пішли трошки далі. Ми запропонували і виконавчою дирекцією Асоціації міст України був підготовлений договір по співробітництву між Комітетом Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики і з Міністерством з питань житлово-комунального господарства України та Асоціацією міст України. На попередньому засіданні правління Асоціації договір про співробітництво був підписаний Міністром Поповим Олександром Павловичем та президентом Асоціації Уліченком Іваном Івановичем. Зараз ми готуємося до підписання такої ж угоди з Комітетом Верховної Ради.

Ми хочемо об'єднати наші зусилля – Комітет Верховної Ради, Міністерство і Асоціація міст України, - для того, щоб реально реалізувати ті проблемні питання, які сьогодні стоять перед реформуванням житлово-комунального господарства.

Ми визначили п'ять пріоритетних напрямків, по яким будемо співпрацювати. Цей договір передбачає такі напрямки співпраці. Перше – беззбиткова діяльність підприємств житлово-комунального господарства. Друге – створення конкурентного середовища на ринку товарів і послуг. Третє – прискорення технічного переоснащення. Четверте – забезпечення громадян якісними житлово-комунальними послугами. І залучення інвестицій.

Ви знаєте, що у нас є три великі серйозні організації, які стосується органів місцевого самоврядування. Ви знаєте, що було підписання і створення Конгресу відповідного. На моє переконання, це величезний ресурс, який, на жаль, на сьогоднішній день не використовується, можливо, тільки на 10%. Реанімація Конгресу, спільні дії всіх трьох асоціацій в одному напрямку, на моє переконання, принесло би дуже багато для нашої держави.

І хотів би висловити не позицію Асоціації, а, мабуть, свою стосовно тих реформ, які у нас проводяться в державі. Якщо в родині звичайній проходять якісь реформи, дружина чи чоловік міняються повноваженнями, чи хочуть збільшити свою квартиру, територію, перейти в інше житло – будь-яка реформа, навіть родини, потребує фінансів. Тому, на моє переконання, жодна реформа, яка пропонується в Україні, не має перспективи в плані того, що ми не розпочинаємо з головного. Будь-яка реформа потребує фінансового забезпечення. Якщо ми в державному бюджеті передбачимо на якісь реформи певний значний фінансовий ресурс, після того можна говорити реально про те, що будуть проведені якісь реформи. Тоді, звичайно, реально ми можемо виконати те, що сьогодні хочемо зробити, - подолати бідність в нашій державі, щоб наші територіальні громади жили краще. На моє переконання, головним пріоритетом реформ повинна бути децентралізація влади.

Органи місцевого самоврядування в важкі часи політичної, фінансової кризи показали, що якщо б не було міських голів, не було виконавчих комітетів, рад, сільських голів, то кризову ситуацію, яку сьогодні переживає держава, пережили би набагато гірше. От якраз місцеве самоврядування показало, що воно є з громадою, воно є з людьми. І тому ця криза пройшла, я вважаю, менш боляче для наших людей. І хай нам бог допоможе виконати ті завдання, які ми ставимо на цьому «круглому столі».

 

Шановні учасники круглого столу!

Ви знаєте, що наша Асоціація молода, вона була створена 5 вересня 2009 року. Я коротко охарактеризую, що собою являє наша Асоціація. Асоціація об’єднує 8336 сільських рад з 11061. Візьмемо по регіонах. Автономна Республіка Крим – 62% вступило в Асоціацію. Дніпропетровська область – 82%. Київська область – 86%. Львівська область – 82%. Одеська область – 76%. Чернігівська область – 97%. Практично в Асоціацію вступили більшість сільських рад всіх регіонів України. Немає жодної області, яка сьогодні не представлена сільськими і селищними радами в Асоціації.

Чому такий ентузіазм, таке бажання сільських рад бути в Асоціації? Як ми знаємо, правову основу сільських і селищних рад складають Конституція України, Закон «Про місцеве самоврядування», Європейська хартія, яка була ратифікована Україною в 1997 році. На жаль, ці правові аспекти, які є сьогодні, особливо прийняття у 2001 році Бюджетного кодексу, не стали тим шляхом, який би дав можливість реалізувати сільським і селищним радам ті завдання, які перед ними стоять.

Якщо глянути на фінансове забезпечення сільських і селищних бюджетів, то сьогодні майже 95% всіх бюджетів є дотаційними. Доля місцевих бюджетів у державному бюджеті України складає 24%, в той час, коли в європейських країнах це більше 50%. Сьогодні сільські ради фактично позбавлені реальних фінансових і матеріальних ресурсів вирішувати всі ті питання, які належать до їхньої компетенції. Звичайно, об'єднання всіх сільських рад у нашу Асоціацію, можливість напряму донести до вищих органів виконавчої і законодавчої влади України ті проблеми, які сьогодні стоять перед нами, є основним завданням нашої Асоціації.

Ви знаєте, що раніше сільський і селищний голова мав прямий вихід тільки практично на районну владу, далі спілкування з обласною, а тим більше центральною владою нашої держави для сільських голів було недоступним.

Дуже важливим питанням для нас стало прийняття у 2009 році нового Бюджетного кодексу, який, на жаль, був успішно заветований нашим президентом. Прийняття цього Бюджетного кодексу давало можливість мати, крім того що забезпечувалися захищені статті практично у всіх сільських радах, у всіх сільських радах була можливість мати бюджети розвитку.

20 травня цього року в Ялті під керівництвом голови Верховної Ради Володимира Михайловича Литвина відбулася консультативна рада за участю голів обласних рад, а також голів асоціацій. Був присутній перший заступник Міністра фінансів уряду. І приємно те, що уряд України сьогодні відгукнувся на ті проблемні питання, які стоять сьогодні перед сільськими радами, готується проект нового Бюджетного і Податкового кодексу. Уряд, по заявам, готовий до 1 липня представити нову редакцію Бюджетного кодексу.

Після цього ми пропонуємо розглянути це питання на Національному конгресі органів місцевого самоврядування для того, щоб можна було висловити позицію всіх асоціацій щодо цих документів.

Наступне питання, якого я хотів би торкнутися, - це питання адміністративно-територіального устрою. Це дуже важливе питання. Всі, в тому числі сільські ради, розуміють проблематику цього питання. адже у нас є сільські ради, які мають 400-500 жителів, які не можуть і ніколи не зможуть самостійно себе утримувати і надавати спектр соціальних послуг, якого сьогодні потребує наше населення. Але ми пропонуємо це робити після того, коли буде прийнятий Бюджетний кодекс, коли люди побачать самі, що є самодостатні громади, вони можуть вирішувати, а є ті громади, які ніколи не зможуть вирішувати свої питання. Потрібно зробити так, щоб люди хотіли адміністративно-територіальної реформи, а не нав’язувати їм адміністративно-командним методом, як це було в минулому році, коли Міністерство регіональної політики розробило концепцію адміністративно-територіальної реформи. У нас у Волинській області з 15 районів робили тільки 3. Можете собі уявити, наскільки ми віддаляємо людей від тих адміністративних послуг, які вони можуть отримувати в якомусь центрі.

Наступне питання, яке я хотів би підняти, - це вдосконалення виборчого законодавства. Сьогодні, на жаль, виборче законодавство потребує корінного вдосконалення в частині представлення представників територіальних громад у представницьких органах влади, в районних і обласних радах. На жаль, пропорційна система виборів, яка сьогодні є до районних і обласних рад, довела до того, що є райони, в яких у радах представлено 10% жителів, а всі інші – представники інших регіонів, яких абсолютно не цікавлять ті проблеми, які стоять перед тим регіоном.

На правлінні Асоціації прийнято рішення проводити вибори до районних і обласних рад на змішаній системі, 50 на 50, для того, щоб представники територіальних громад мали можливість бути представленими в представницьких органах влади.

Також ми пропонуємо, щоб сільські, селищні і міські голови, шляхом внесення змін до Конституції, надати їм можливість бути депутатами районних і обласних рад. Туди попадуть тільки кращі з кращих, які дійсно будуть представляти інтереси територіальних громад.

Асоціація сільських і селищних рад молода. Але я вірю в те, що при підтримці наших Верховної Ради, Адміністрації президента, уряду, з допомогою громадських організацій, міжнародних інституцій, а також за ініціативою самих голів, адже у нас є перспективні, творчі люди, які дійсно роблять багато для розвитку всіх територій, ми дійсно зробимо все для того, щоби територіальні громади були в Україні сильними і самодостатніми, розвивалися дійсно за європейськими принципами і дійшли до європейських стандартів.

 

У попередньому виступі вже фактично ця тема зачеплена. Відразу хочу сказати, я дійсно буду представляти ту позицію, яка принаймні вироблена у Комітеті Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, яка була презентована на парламентських слуханнях з цієї проблеми, які відбулися 12 травня. Таким чином те, що я буду говорити, не є тези від імені уряду чи правлячої коаліції, а позиція скоріше професійна, фахового комітету.

Отже, я вже на початку говорив, що не вважаю, що вибори – це найбільша проблема місцевого самоврядування. Є гостріші і складніші. Однак, якщо ми називаємо місцеве самоврядування місцевою демократією, то без демократичних виборів вона не може існувати, не може функціонувати. Як зробити, щоб у виборах формувалися органи місцевого самоврядування, які реалізують свій статус і свої завдання, покладені на них Конституцією України і Європейською хартією місцевого самоврядування, яка ратифікована Україною і є складовою національного законодавства?

Мушу сказати, що останнім часом навколо проблеми місцевих виборів зав’язався цілий клубок невирішених завдань, внутрішньо суперечливих, які сьогодні вже починають приводити до політичних протистоянь. Цей клубок походить з трьох речей. Дві з них мають правовий аспект, а третя – трохи змішаний. Їх, взагалі кажучи, дуже багато, але основні – це проблема, коли проводити чергові місцеві вибори, і друга проблема – за якими виборчими системами проводити ці місцеві вибори.

Проблема строків проведення виборів. Перший камінь в цю проблему заклали зміни до Конституції. Груба помилка законодавця, який забув про сільських, селищних і міських голів, збільшивши строк повноважень рад до п'яти років, означає, що сьогодні у них різний строк повноважень. До речі, якщо 31 жовтня будуть проведені місцеві вибори, то там, де вони будуть проведені, ради без сумніву будуть обрані на п'ять років, а голови без сумніву на чотири роки. Тому вже цей закладений різний строк повноважень створює проблеми. Неодночасні вибори голів і рад в територіальних громадах – це не нормальна ситуація. Це буде спричиняти, в кінці кінців, навіть політичне протистояння «новий голова – стара рада» чи «нова рада – старий голова».

Друга проблема пов’язана з інтерпретацією, коли набули чинності і на кого поширюються зміни до Конституції, які встановили п'ять років строк повноважень. Адже вони набули чинності у травні 2006 року, а вибори відбулися у березні 2006 року. З цього приводу є три точки зору. Одна точка зору стверджує, що ні на кого не поширюються, бо вибори відбулися до того. Друга точка зору стверджує, що на всіх поширюється. А третя точка зору пов'язує поширення цієї норми з часом набуття повноважень, тобто з моментом проведення першої сесії новообраної ради.

Саме на такій позиції стояла постанова на призначення виборів на 30 травня. Там передбачалося проведення виборів не у всіх територіальних громадах і не всіх місцевих органів, а тільки там, де перші сесії відбулися до 30 травня 2006 року. А там, де пізніше, вважалося, що вже виборів не треба в цьому році проводити.

Як ви бачите, і тут немає єдиного підходу. До речі, тільки така позиція буде реалізовуватися при призначенні виборів на 31 жовтня. Знову вони будуть не у всіх громадах, і з цієї причини теж.

Нарешті, третя проблема, яка пов’язана з рішенням Конституційного суду України, прийнятим у минулому році, щодо строків повноваження рад і голів, обраних на позачергових виборах. За рішенням Конституційного суду, який витлумачив статтю 141 Конституції, цей строк повний, відповідно чотири або п'ять років. За час, що минув з чергових виборів 2006 року, Верховна Рада України призначила, і більшість з них вже проведено, останні будуть проводитися 1 серпня цього року, близько тисячі різних місцевих виборів. В основному це вибори сільських, селищних і міських голів, хоча є, менше десятка, правда, але рішень реалізованих про вибори місцевих рад. Отже, знову-таки 31 жовтня чергові вибори не можуть відбутися. Вони можуть відбутися тільки після закінчення відповідного строку повноважень.

Таким чином, збереження теперішньої ситуації приведе до того, що достатньо швидко, у зв’язку з новими проведеннями позачергових виборів, які виникають не тільки через порушення закону, а з цілком природних причин – десь вмирають люди, десь ідуть у відставку за станом здоров'я, і тоді приходиться проводити позачергові вибори. Так от, в результаті цього в країні 23627 місцевих виборів, які має призначати Верховна Рада, прийдеться призначати кожні окремо, так би мовити, персонально. Уявіть собі, скільки постанов має прийняти Верховна Рада, враховуючи, що прийняття однієї постанови нехай навіть дві хвилини, скільки пленарних днів на рік треба віднести лише на голосування по цих питаннях.

Але є й цікавіше питання. А хто буде відслідковувати строки повноважень цих органів? Хто буде визначати, чи вже минув строк повноважень від проведення першої сесії, чи ще ні? Треба призначати такі вибори чи ні? Верховна Рада України не має такого повноваження. Хто буде їх здійснювати?

Тому мені здається, що ситуація, коли ми консервуємо неодночасність проведення чергових місцевих виборів, є неправильною. На превеликий жаль, проведення виборів 31 жовтня законсервує цю ситуацію. Вона могла би бути змінена. 1 квітня цього року Верховна Рада скерувала до Конституційного суду проект закону про внесення змін до Конституції, точніше, до статті 141 Конституції, де передбачалося встановити, що повний строк повноважень надається органам місцевого самоврядування, обраним лише на чергових виборах. На позачергових мали би обиратися лише до наступних чергових виборів. Це би дало можливість відновити одночасність місцевих чергових виборів по всій території України.

Ми, чесно кажучи, сподівалися, що та кількість голосів, майже 400 голосів, практично консенсус всіх фракцій дає можливість сподіватися, що на вересень ці зміни можуть бути прийняті в цілому, і після того можна було би призначати чергові місцеві вибори. Однак до строку призначення виборів 31 жовтня, а це не пізніше 31 липня цього року, жодні зміни до Конституції не мають шансів бути прийняті, фізично просто, у зв’язку з конституційною процедурою. Потрібні дві чергові, підкреслюю, сесії. Позачергова сесія тут не допоможе.

Тому навколо строку проведення місцевих виборів ось така проблема.

Друга проблема, яка є теж достатньо гострою, однак, як на мене, ми вже стерпіли один раз, і далі можемо терпіти, тільки скільки можна терпіти. Це проблема систем, які застосовуються на місцевих виборах. Справа в тому, що ми звикли розглядати виборчу систему як предмет чисто політичної доцільності. Приклад такої дійсно політичної доцільності – дискусія щодо того, як обирати міських голів, в один тур чи два тури. Тут правових проблем немає, тут чисто як краще, як доцільно. Однак якщо ми будемо говорити про вибори, наприклад, обласних і районних рад, то тут виникає правова проблема. Чи орган, сформований за партійними списками в єдиному окрузі в межах району чи області, дійсно виконує ту функцію, яка передбачена частиною 4 статті 140 Конституції – представництво спільних інтересів територіальних громад відповідно району чи області? З мого глибокого переконання, він просто в принципі не може цього зробити. А якщо тепер ще сюди накласти імперативний партійний мандат депутатів місцевих рад, які за свою поведінку відповідають не перед виборцями, не перед громадою, а перед центральними органами своїх партій, то про яке місцеве самоврядування після цього можна говорити? Де тут вирішення місцевих питань під власну відповідальність перед законом і виборцями? Тут з'являється зовсім інша відповідальність – перед центральними політичними органами, які, вибачте, далекі від місцевих проблем, які мають свої інтереси. Зрештою, партії в Україні утворюються як об'єднання громадян, які їх об'єднують навколо певних загальнонаціональних програм розвитку, а не місцевих. І партії з місцевим характером не передбачені українським законодавством.

Тому, з моєї точки зору, тут є багато внутрішніх суперечностей. Як провести вибори так, щоб сформувати органи місцевого самоврядування, які здатні виконати свою конституційну функцію, мені здається, варто всерйоз говорити.

Чи відповідає цьому критерію запропонована так звана змішана виборча система? Відразу хочу сказати, щодо виборів рад територіальної громади, скажімо, міста чи району в місті, тут особливих, принципових проблем немає. Є питання дійсно, чи буде партійно сформована частина представляти інтереси виборців. Але що стосується обласних і районних рад, то тут є два рівні проблеми.

По-перше, на моє глибоке переконання, будь-який спосіб обрання, хай навіть частини депутатів, в єдиному окрузі означає, що ця частина депутатів спільних інтересів територіальних громад не представляє. Вона просто інакше обрана.

А друга проблема технологічна, яку я вже задавав кільком прихильникам змішаної системи по виборах районної ради. Уявіть собі район, в якому є 35 територіальних громад. В районі обирається 50 депутатів. Половину з них обираєте за списком. А далі залишається 25, яких треба обрати від громад. А громад більше. Як ви будете ділити ці округи між громадами? Та сама проблема буде при виборах обласної ради.

Якщо ви застосовуватимете систему одномандатних округів, то, вибачайте, конституційний принцип рівності вимагає, щоб в округах була однакова кількість виборців. І до громад, до меж громад це знову не буде мати жодного відношення. Ці межі будуть різатися.

Таким чином, я ще раз хочу підкреслити. Проблема виборчої системи, особливо на виборах районних і обласних рад, - це питання забезпечення конституційного статусу цих органів. Так легко, легковажно, я би навіть сказав, до цього питання підходити не можна.

І третє питання, яке дуже часто піднімають в середовищі місцевого самоврядування. Чесно кажучи, мене це трошки навіть дивує. Чому людям так хочеться мати два представницькі мандати? Скажіть, будь ласка, чому вам не подобається, що міський голова буде народним депутатом України і буде наїжджати в місто тільки час від часу? Це вважається погано. А якщо він буде тільки час від часу депутатом обласної ради, то це вважається добре. Питання: де він буде здійснювати свої функції? Не можна повноцінно виконувати два мандати всерйоз, пам’ятаючи також, що це ж відповідальність і перед громадою.

Якщо йде мова про участь у сесіях обласної чи районної ради, то це розв’язується дуже просто. Це практика, яка означає, що на такій сесії відповідні посадові особи мають бути в обов’язковому порядку запрошені, їм має бути надано право виступити з цих питань. Але, вибачте, право голосу з цих питань я не бачу потреби їм надавати. Зрештою, я хочу ще раз нагадати. Рішення Конституційного суду стосується не сільських, селищних і міських голів, а всіх представницьких мандатів. Тому розв’язати його в конституційний спосіб можна тільки так. Дати право всім, хто обирається, мати два мандати.

Ми колись це вже мали. В 1990 році цей дозвіл був. Практика показала, що від нього необхідно відмовитися. Це зробила Конституція України. Ми хочемо вернутися до того, що вже пройшли? Ми хочемо знову наступати на ті граблі, на які наступали? Кажуть, що це в характері нашому, але мені хотілося б, щоб ми цих рис характеру позбувалися.

В проблемі місцевих виборів є ще й інші, дрібніші питання, які я не хотів би обговорювати тут. Частково вони зачіпалися на парламентських слуханнях. Однак я ще раз хочу підкреслити. Я переконаний, що рішення про проведення виборів 31 жовтня буде прийнято. На жаль, ми сьогодні опиняємося в ситуації, коли знову з'являється ЦК партії, який каже, як буде, і всі з цим погоджуються. Однак я хотів би, щоб ми всі розуміли: ми будемо наслідком мати розсипані місцеві вибори, неодночасне їх проведення. А якщо ще буде за змішаною системою, то буде дуже багато технологічних проблем. Мені би хотілося побачити цей виборчий закон, який передбачає всі ці речі у виборах за змішаною системою. Моя практика роботи з виборчим законодавством каже, що це надзвичайно складно зробити.

 

Итак, Украина стала страной отложенных реформ. Это уже для нас традиционно. Мы много раз обсуждаем, что не реформируется местное самоуправление, несколько дорожных карт. И мы опять пришли к тому, что нужна еще одна. Есть все-таки причина, она достаточно серьезная, которая почему-то сейчас не озвучивается.

Начнем с главного. Во-первых, Украина до сих пор не смогла отказаться от советских местных советов. Вот она просто не может от них отказаться, и все. Эти советские местные советы, на самом деле, по принципу формирования таковы, что делают систему местных советов очень тяжеловесной и в то же время декоративной. Вот простой пример тяжеловесности. В городе Вышгороде Киевской области с населением около 40 тысяч человек только городских депутатов 32 человека. Столько же, сколько в 10-миллионой Москве. При этом каждый вышгородец еще имеет представителей в районных советах, в областных и т.д. При этом функции этой могучей тучи контролеров, совершенно не обеспеченные полномочиями, делают эту систему абсолютно декоративной.

Не нужно обманывать себя и других. Советская система местных советов может эффективно работать. Но только при условии тоталитарной однопартийной системы, по задаче которой она и создавалась. Мы никак не можем с этим согласиться, хотим ее оставить и как-то улучшить, но я думаю, что это не получится.

В этом смысле очень знаковым является последнее заявление Ассоциации мэров городов, которые в ультимативной форме потребовали возвращения мажоритарной системы выборов. Мэры хотят эффективно работать и они согласны подчиниться внятным правилам президентской вертикали власти, игнорируя тот факт, что она по сути может стать ничем иным, как аналогом Политбюро ЦК КПСС.

Советским местным советам пропорциональная система выборов не нужна. Им нужен админресурс, который неизбежно актуализируется при возврате к мажоритарке. Почему-то сейчас никто не обсуждает вопрос о том, что возврат к мажоритарной системе выборов актуализирует проблему админресурса, с которой мы столкнулись в 2004 году.

Перечислять все негативы существующей системы местного самоуправления я не буду. Остановлюсь на предложениях, которые, по моему мнению, могут изменить эту ситуацию. Все они могут быть реализованы только в формате конституционной реформы.

Первое и главное. Необходимо навести порядок в земельных отношениях. То есть, ввести единый электронный кадастр земли. Я готова с вами спорить с каждым и со всеми вместе. Но отсутствие и пробуксовка всех реформ в Украине у нас происходит только потому, что не решены, не наведен порядок в земельных отношениях. Я очень много читала статистики о том, что государственной собственности у нас осталось только 13%. Это миф. Государственная собственность может оцениваться только в той массе, в которой у нас есть собственность государства на землю. Свои коробочки мы можем строить хоть в воздухе, хоть над землей, но эта земля принадлежит, я не знаю, кому. Она в договора роздана, наверное, кому-то. Но пока не будет введен электронный кадастр земли, местное самоуправление будет сталкиваться с проблемами, о которых вам, наверное, хорошо расскажет глава поселкового совета. Почему-то он об этом не сказал.

Поэтому считаю, что первое и самое главное, что нужно сделать, - это ввести электронный кадастр земли. И внимательно принять законопроект об упорядочении границ населенных пунктов, предложенный Анатолием Гриценко.

Второе, не менее актуальное. Необходимо законодательно ограничить и строго регламентировать законом все процедуры вмешательства государственных органов исполнительной власти в функции владения территориальными громадами собственностью, и в первую очередь на землю. Я хочу проставить акцент на том, что владение является триединым правом: управлять, использовать и распоряжаться. Так вот, вопрос вмешательства, так как государство у нас вмешивается в права территориальных громад на землю, я могу назвать это вмешательство абсолютно тотальным, абсолютно ничем не обоснованным, кроме одного желания – не дать громадам свободы, лишить их средств к существованию и развитию.

По моему твердому убеждению, государственная собственность на землю должна быть сведена к предельному, достаточному минимуму. Но я не буду останавливаться на этой теме, ограничусь констатацией факта, что сегодня вмешательство государства в вопросы собственности территориальных громад является одной из основных причин пробуксовки реформы местного самоуправления и всех реформ в Украине.

Третье, но обязательное в контексте двух первых задач. Необходимо провести персонификацию собственности и сформировать единый электронный реестр собственников, не только на землю, но и на основные фонды средств производства, недвижимое имущество и коммунальную собственность территориальных громад. Почему я хотела бы, чтобы это было сделано? Потому что на сегодняшний день собственность, принадлежащая территориальным громадам, органам самоорганизации населения и бизнес-структурам, должна быть закреплена в реестре не по принципу властной иерархии: район, область и т.д., а по территориальному принципу, принципу территориального расположения. Это будет очень, на мой взгляд, правильно.

Я, кстати, не могу сейчас принимать какие-либо утверждения о том, что это очень невозможно или это дорого. Это очень недорого и возможно. Я обращаю ваше внимание на то, что происходит сейчас в Грузии после войны. Грузия столкнулась с необходимостью такой персонификации, потому что принадлежность земли территориальным громадам или абстрактно государству не смогла защитить ее территорию. А вот вопрос принадлежности земельных участков и домовладений непосредственно гражданам, грузинам, которые проживали в Южной Абхазии и Осетии, они не могут сейчас пользоваться своей собственностью, и это вопрос уже совершенно другого уровня.

Поэтому я могу сказать, все наши разговоры о том, что… У нас нет, конечно, гражданской войны, слава богу, на нас никто не нападает, но нам давно пора учиться на чужих ошибках. Убеждена, никто нашу территориальную целостность и свободу территориальных громад не защитит лучше и надежнее, чем право граждан Украины на землю.

Я хочу специалистам и экспертам, которые сегодня есть, дать информацию для размышления. В Белгородской области Российской Федерации недавно был принят закон о родовых поместьях. На мой взгляд, это очень интересный проект, который не просто затрудняет процесс неконтролируемой миграции в этот регион, но он иначе формирует вообще принципы развития этой территории. Здесь рассказывают о том, что у нас остаются территории сел, в которых нет людей, просто не живут. С другой стороны, мы сталкиваемся с территориями восточных регионов Украины, где нет работы, где останавливаются предприятия, где людям не за что жить.

Проект родовых поместий очень интересный. Мне бы хотелось, чтобы эксперты и специалисты, которые сегодня здесь будут работать, обратили на него внимание не только с позиции земельных отношений, но и с позиции того, что это может дать какие-то новые направления к поиску вариантов реформирования и местного самоуправления в том числе.

Четвертое, к сожалению, наиболее обсуждаемое, - это избирательная система. Мое сожаление обусловлено тем, что ни политики, ни чиновники, ни СМИ пока не поставили вопрос «или, или». Что же все-таки важнее: новые выборы или новая избирательная система? Депутаты уже понимают, что все-таки новая избирательная система важнее. Мои предложения в этом вопросе сводятся к следующему. Нужно, на мой взгляд, изменить советскую систему и подойти к системе формирования по принципу матрешки. Я это вижу так. Территориальные громады должны избирать своих представителей в первичный орган, который будет делегировать своих представителей по системе выборщиков в районные, областные советы, с обязательной ротацией в течение каждых двух лет.

Это было бы правильно, тогда нам не нужно совмещать мандаты. Более того, если говорить о собственности. Что является базисом власти органов местного самоуправления? Это собственность. Какая может быть собственность у районного совета? Что у него за собственность? Она абстрактная, под ней ничего нет. Государство создает эту собственность, давая бюджеты районные, создавая какие-то структуры, которые начинают продавать энергоресурсы и т.д. Но на самом деле основой власти местных советов является земля, территория и люди.

В этом плане система матрешки формирования органов самоуправления в Украине была бы очень правильной. Это бы защитило, уравновесило систему. Потому что посмотрите, что у нас получается. Восточные регионы перенаселены, западные регионы во многом борются за свои возможности политические только потому, что Восток своим количеством может продавить любое решение.

Как же все-таки выбирать? Я считаю, что выбирать нужно следующим образом. Главным должен стать механизм выдвижения кандидатов в местное самоуправление. Так вот, выдвигать кандидатов должны либо самовыдвиженцы, собирая достаточное количество подписей от людей, и политические партии. На равных пусть борются. А для того, чтобы простимулировать эту борьбу и ориентировать на цели местного самоуправления, к парламентским выборам нужно допускать только те партии, которые прошли на местных выборах. Вот тогда у нас будет не 180 партий. Причем по определенной квоте. Победили в пяти административных округах в местном самоуправлении, тогда идите и боритесь за парламент. А сейчас получается так. 180 партий в Киеве победили, уже можно идти в парламент.

Поэтому выборы в местное самоуправление, на мой взгляд, должны предшествовать выборам в парламент. И только те политические партии, которые смогут набрать, представить своих кандидатов в пяти административных округах, должны получать право на мандат на участие в выборах в Верховный Совет.

Заканчивая свое выступление, хочу повторить. Кризис никуда не денется. Мы живем в ситуации кризиса отношений, не экономический, не системный, не политический. Мне симпатична активность новой власти, которая ищет новые подходы и пытается выстроить с обществом какой-то диалог. Однако я не открою Америку, если скажу, что третий сектор в стране уничтожен. Налоговая система уничтожает любую мотивацию к честному труду. Она уничтожает даже борьбу местных громад за увеличение бюджета. Я бы хотела, чтобы это тоже здесь прозвучало, но это почему-то не звучит.

Выход из кризиса лежит в плоскости построения принципиально новых отношений во всех сферах жизнедеятельности общества, государства, в том числе в местном самоуправлении. Их нужно было строить еще вчера. И власть должна себе отдавать отчет в том, что откладывая реформы на завтра, она обрекает себя на потерю основного ресурса реформирования. А это не деньги. Здесь говорили, что денег не хватает на реформирование. Нет, это поддержка общества.

 

Вважаю, що розмова по першому блоку питань є надзвичайно цікавою. Зразу ж по ходу в мене виникло декілька порівнянь. Візьмемо статтю 5 Конституції України, на якій ми повинні базуватися. В ній в частині 3 записано: народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, органи місцевого самоврядування і власне самоврядування – це є владний інститут. Питань немає. З цього приводу ми можемо провести дискусію, звичайно. Але далі, коли ми беремо статтю 6, то державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Тому виникає запитання, яким видом влади є місцеве самоврядування. Далі виникає ще одне запитання: до якого інституту влади належать інші владні інститути, які обираються. Тут є точка зору, яка, можливо, є дискутабельна, - це питання представницької влади, тобто, влада, яка має повноваження безпосередньо від народу.

Друге питання відносно адмінтерустрою. Питання дуже непросте. Я Богдана Петровича як сільського голову розумію, тому що це питання було основним у 1990 році, коли приймався перший, я підкреслюю, закон про місцеве самоврядування, коли саме поняття місцевого самоврядування законодавчо було врегульовано. І основним, що тоді дискутувалося, було питання базового рівня місцевого самоврядування. Причина? Тому що в постійній комісії з питань діяльності місцевих рад було 75% голови обласних і районних рад, і лише 2 було, я був селищний голова і ще. Це була найбільша проблема.

Але тоді було прийнято доленосне рішення. Встановили, що базовим рівнем місцевого самоврядування були селища і міста. Це був перший крок.

Але тепер питання є в іншому плані, я так розумію. Ми говоримо про реформу, але розуміємо реформу місцевого самоврядування, що об’єднати, об’єднати і об’єднати. Але ж питання, мабуть, при реформуванні не повинно стояти як суто об’єднати. Що об’єднати, на якій основі об’єднати?

Я розумію, що багатьом подобається польський досвід. Питань нема, кожен має право вибору. Але тоді дайте, будь ласка, відповідь на запитання. У Франції, якщо я не помиляюся, 54 мільйони населення і має спокійно 23 тисячі комун, територіальних громад. У нас 46 мільйонів населення, ми маємо 12 тисяч територіальних громад. Мабуть, питання не в кількісному плані. Мабуть, питання полягає у самому принципі місцевого самоврядування, праві територіальної громади на функціонування. Чому в Королівстві Іспанія є одна територіальна громада, до складу якої входить два громадянина? Та, мабуть, не тому, що це економічно чи якось вигідно. Мабуть, це для того, щоб задовольнити потреби кожного окремого громадянина. В цьому я особисто бачу якраз поняття місцевого самоврядування.

Я хочу зазначити, що поспішність, мабуть, тут не дуже й потрібна. Ми з Анатолієм Федоровичем друзі, але ми й опоненти значною мірою. Чому? Я пригадую Федора Тимофійовича Моргуна, першого секретаря Полтавського обкому партії, який у своїй книзі «Зорана земля» згадав про реформу, яка була в 1960-ті роки, коли утворилися промислові обкоми партії, сільські обкоми партії, коли йшло укрупнення колгоспів. В цій книзі Федір Моргун навів цифру, що в результаті укрупнення колгоспів у 1960-ті роки з карти України зникло 10660 сіл.

А тепер, аналізуючи те, що зараз пропонується, в мене також виникає питання. Так, дійсно, з 1989 року ми про неперспективні села мови не вели. Але вже протягом останніх трьох років завуальовано ми говоримо про так звані неперспективні села. Це є біда. Давайте так: хто нам тут дав право вирішувати долю якогось певного населеного пункту, територіальної громади, яка живе своїм життям? Як правильно сьогодні говорилося, в умовах якраз того, що існує місцеве самоврядування, територіальні громади виживають і допомагають один одному виживати, що утворені селянські господарства і т.д.

Через це мені здається, що варто підтримати точку зору, яка є в рекомендаціях, - провести державні експерименти, попробувати. Хоча ми чудово розуміємо: під кожен державний експеримент потрібен додатковий фінансово-економічний ресурс. Без цього ресурсу експеримент не вдасться. Тому що об’єднати 10 бідних територіальних громад – вони аж ніяк не стануть багатими. Тому, звичайно, тут поспіху не потрібно. Хоча це й суперечить тезі Анатолія Федоровича.

Ще один момент. Чому би нам не розширити права якраз активності територіальних громад в плані організації влади? Наприклад, село, територіальна громада утримує священика, церковну громаду, кладовище і т.д. Зараз виникає питання утримання територіальними громадами відділень зв’язку і т.д. І територіальні громади ці питання вирішують. Тобто, нам також потрібно було б створити правила, можливо, все-таки на законодавчому рівні, щодо розширення прав територіальних громад. Люди самі будуть визначати, що їм потрібно і варто робити. І не потрібно цього боятися.

І щодо виборів. Я тільки одну тезу, тут є цікавий момент. При всьому тому, що ми дискутуємо, але давайте будемо говорити. Стаття 38 є? Є. Так, стаття 38 цікава. У нас всі закони про вибори суперечать статті 38. Тому що громадяни мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. А при пропорційній системі Пухтинський Микола Олександрович може сказати: я хочу бути обраним? А чому кажуть: ні, вступи в партію, і тоді будеш говорити. Це один момент.

Ще один момент є в статті 38. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Вони повинні мати право висувати свою кандидатуру і вільно обирати. Тим паче в питаннях місцевого самоврядування. Ви знаєте, це буде відбір людей самих, кого обирати до органів місцевого самоврядування. Це буде, мабуть, чи не найосновніша теза. Тому вести треба мову про вільні, прямі вибори. Висування з боку партій та інших громадських організацій – питань немає, кожен має право висувати. А обирати – хай люди обирають, в тому числі і самовисуванців.

 

В Хмельницькій області, біля мого села Наркевичи є село Червоне. Там живе одна людина, якій вже більше 70 років. Які права місцевого самоврядування це село може отримати? І таких сіл в Україні безліч. Коли ми посилаємось на Францію, більше 23 тисяч комун, ми ж забуваємо сказати інше, що переважна більшість голів цих комун не отримують заробітної плати, що в цих комунах немає бюджетів. Ми ж хочемо мати бюджет, права, як в Данії, але там по 20 тисяч населення, а кількість як у Франції. Не буває так.

 

Питання не йде про ті декілька сотень, я не заперечую, сіл, які дійсно зникають або зникли. Мова йде про те, що нашими розмовами ми підштовхуємо до того, що будівництво на селі, яке почало останнім часом розвиватися, починає вже орієнтуватися, як колись на центральні садиби колгоспів, так зараз на умовні, бо ж люди знають, що йдуть розмови про об’єднання, концентрацію, так звані центри майбутніх територіальних громад або місто. Це питання не є просте. Я не думаю, що його можна раптово взяти і змінити. Експерименти – дійсно, це в світі прийнято.

Друге. Давайте не забувати Європейську соціальну хартію. Без згоди територіальної громади зміни меж територіальної громади не можуть бути.

 

Я відповім на це питання. З моєї точки зору, два найшкідливіші питання – це хто винен і що робити. Насправді Європа ставить перед собою інше питання, а ми хочемо бути європейцями, то треба його ставити, - куди йдемо. Визначення, куди йдемо, скаже нам, що робити.

Але я не можу втриматися від репліки на кілька тез, які висловлювалися, дуже цікавих, дуже дискусійних і, мені здається, дуже потрібних для обговорення. По-перше, стосовно права бути обраним чи права мати доступ до державної служби. Уявіть собі, що я сьогодні захотів бути прем’єр-міністром. Ну й що? Я можу казати, що моє право конституційне порушене? Та ні. Уявіть собі, що людина, яка не має навіть повної середньої освіти, хоче бути начальником управління обласної адміністрації. Може вона стати? Не може, тому що є кваліфікаційна вимога – вища освіта. Закон про державну службу. Тепер я хочу запитати. Чи це обмеження? Ні. Тому що вона має право отримати цю освіту, а після того претендувати на посаду.

Так само ви маєте вільне право вступати в будь-яку партію, їх аж 180, а можете створити свою 185-ту чи 210-ту партію. І жодних обмежень у цьому ви не маєте. Тому це не обмежує вашого права.

Але я хочу більш змістовно сказати щодо адміністративно-територіального устрою. Ми кидаємося термінами. Село, місто, адміністративно-територіальна одиниця. Хтось може мені сказати статтю закону, де сказано, що таке село, що таке місто, яким чином два населені пункти відрізняються від одного? Чому Дарниця і Київ, які знаходяться на відстані 7 кілометрів, - це один населений пункт, а Донецьк і Макіївка, де трамвай ходить і з двох боків вулиці стоять будинки, тільки один у Донецьку, а другий в Макіївці, - це два різні населені пункти? От питання, яке прийшло до нас в комітет. До складу Северодонецька входить два селища. Вони кажуть: ні, вони не входять до складу міста, вони тільки підпорядковані міськраді. Вони мають обирати міського голову чи не мають обирати? Що робити з тією матрьошкою?

Тому мені здається, що ми занадто багато говоримо про глибоке і всеосяжне реформування адміністративно-територіального устрою замість того, щоби сьогодні створити законодавчу базу для вирішення питань адміністративно-територіального устрою. Бо ця база не існує взагалі. Сьогодні Верховна Рада керується абсолютно анахронічним і неконституційним актом, постановою Президії Верховної Ради УРСР 1983 року, яка нашій Конституції жодним чином не відповідає.

Я вже не говорю про ту колізію, яка сьогодні існує між статтями 133 і 140 Конституції. Бо за статтею 133, кожне окреме село – адміністративно-територіальна одиниця, але стаття 140 дозволяє організовувати спільний орган влади для кількох сіл. І виникає питання: це що, на кілька адміністративно-територіальних одиниць один орган управління? Тоді це не адміністративні одиниці, бо тим вони й адміністративні, що в кожному з них має бути орган управління. Тому що є адміністративно-територіальною одиницею, село чи громада? Ми не маємо відповідей на ці питання.

Так от, спочатку давайте ми створимо базу для того, щоб оперувати питаннями адміністративно-територіального устрою. І після того будемо приступати до системного довгострокового розв’язання цих проблем.

 

Нам треба відповісти сьогодні, принаймні кожному для себе на питання, про які говорив Юрій Богданович. Хоча я з ним трошки тут не згоден, в багатьох питаннях згоден, а тут ні. Хто винен – бог з ним, хай нас це питання не цікавить. Але, в принципі, поки ми в систему наших відносин не поставимо, хто винен, щоб цей винний завжди відповідав, то у нас системи справжньої не буде, щоб ми розуміли. Але зараз можна не опікуватися цим питанням.

Далі – що робити. Це класичне питання, класиків, а я тримаюся класиків. Якщо Юрій Богданович каже, куди йдемо, то мене теж влаштовує і таке питання. Куди йдемо? Хто на це повинен відповісти? На мій погляд, еліта. Для того вона і існує. Влада. Для того вона й бореться за владу і отримує вотум довіри від людей. Будь ласка, порадьтеся з нами, зробіть одну українську команду, тому що далі просто перспективи немає в тому.

Тому хотілось би, щоб в такому контексті і продовжувалась наша розмова. І ми вийшли не просто на якісь формальні резолюції, рекомендації, а щоб вони носили прагматичний, змістовний характер.

 

Чесно кажучи, я буду зараз міняти формат свого виступу порівняно з тим, що планував. Я йшов на цей «круглий стіл», відмовившись, до речі, від багатьох інших дуже цікавих заходів, які сьогодні проходять в Києві. І «круглий стіл» Центру ім. Разумкова, і ще інші. Бо думав, що сьогодні тут буде добра якраз нагода зустрітися представникам нової влади, старого експертного середовища і нарешті поспілкуватися і зрозуміти, де ми знаходимося, чи у нас є перспективи реалізовувати реформу, чи немає.

Я думаю, що з цієї точки зору, мабуть, не тільки я розчарований, але тим не менше ще більше мене здивувало у деяких попередніх виступах те, що фактично рівень експертного обговорення у нас з роками не піднімається, вірніше, ми не заглиблюємося все до складніших і складніших проблем, а чомусь постійно ходимо по кругу. Зважаючи на останні виступи, які були перед перервою, я змушений почати свій виступ з того, що реформа місцевого самоврядування – це не укрупнення, не ліквідація когось, не ще щось. Давайте все-таки не забувати, що є основне. Основна ідея в реформі полягає у тому, щоб створити органи місцевого самоврядування, які б могли взяти на себе відповідальність і ефективно її реалізовувати за весь стан справ життя у відповідному населеному пункті.

Це не тільки благоустрій території, це не тільки проблеми житлового господарства і житлово-комунального господарства. Це і надання всіх або майже всіх адміністративних послуг. З самого початку ми говорили про те, що саме органи місцевого самоврядування повинні бути тими органами, куди громадяни звертаються з усіма своїми проблемами. Коли сьогодні шановний мер каже, що от трагедія, планують утворити три райони в Волинській області, і куди ж люди будуть їздити за адміністративними послугами. Та не повинні люди їздити в райцентр взагалі. Райцентр – це рівень, який повинен співпрацювати з органами місцевого самоврядування, а не з рядовими громадянами. Нема чого рядовим громадянам туди їздити, тому що вони все повинні отримувати в своєму органі місцевого самоврядування, який вони формують, який працює під їхнім наглядом, контролем, який вони повинні мати право якось відкликати в тому числі і т.п.

Тому, коли ми говоримо про місцеве самоврядування, то насамперед треба обговорювати ідею повноважень, які ми хочемо надати органам місцевого самоврядування, щоб вони мали можливість, щоб закон їх змушував вирішувати ті проблеми, які від них чекають громадяни. Сьогодні багато чого можна зробити в місцевому самоврядуванні, але для цього треба не просто бути мерові чи депутату міської ради дуже ідейними, дуже відданими своїм громадянам, а ще й мати неабияку смекалку и сообразительность, щоб в умовах нашого законодавства ухитритися зробити щось корисне для своїх виборців.

Насправді ж все повинно бути навпаки. Законодавство повинно змушувати, ставити мера і депутатів у таку ситуацію, щоб вони елементарно прочитавши в законі свої повноваження, зразу розуміли, що вони зобов’язані день і ніч працювати на покращення становища, умов проживання своїх виборців.

Для цього потрібно не тільки перерозподілити повноваження, але в першу чергу перерозподілити й фінанси. Якщо наші органи місцевого самоврядування не отримають власних доходів на реалізацію своєї муніципальної політики, вони ніколи не стануть повноцінними органами місцевого самоврядування.

Говорячи про це все, я тепер звертаюся до ідеї, висловленої в проекті наших рекомендацій. Провести експеримент. Можливо, тут щось сховано між рядками, чого я не побачив у тексті, але я, чесно кажучи, не зовсім розумію. Мені це виглядає таким чином, як взяти чоловіка, яка їздить на старенькій «Таврії», але їздить щодня, не пішки ходить, а їздить, і сказати: слухай, давай ми тебе посадимо в «Мерседес», проведемо експеримент. Ключі, правда, не дамо, заводити його не треба, але посидь. І порівняємо.

Тобто, якщо експеримент, так тоді давайте приймемо весь пакет законодавства: новий закон про місцеве самоврядування, новий закон про місцеві державні адміністрації, новий Бюджетний кодекс, зміни в земельне законодавство, зміни в освітнє законодавство, в охорону здоров’я і багато всього іншого, що ми хочемо надати місцевому самоврядуванню. І тоді скажемо: експеримент полягає в тому, що в цих громадах живуть за новим законодавством. Якщо хтось на це готовий піти.

Але з правової точки зору це неможливо. Я як юрист не можу уявити, як буде працювати така система, коли окремі населені пункти будуть жити абсолютно за іншим законодавством. Це буде впиратися в страшні проблемі у фінансовій сфері, у правовій, у діяльності багатьох і багатьох служб.

А якщо ми цього не зробимо, якщо ми просто візьмемо окремі громади, об’єднаємо їх, але не дамо їм ні повноважень, ні фінансів, нічого, в результаті ми отримаємо закономірний результат. Так як той чоловік скаже: знаєте що, добре сидіти у вашому «Мерседесі», але я буду краще їздити на своїй «Таврії», але все-таки їздити з пункту А в пункт Б. Такого ж експерименту ніхто не пропонує.

Я взагалі не знаю прикладів, коли б в інших країнах проводилися успішні, такі широкомасштабні експерименти з адміністративно-територіальним устроєм. До сих пір нам не вдавалося навіть узгодити і знайти технологію поступового запровадження реформування місцевого самоврядування. Хоча про це трошки говорили років два-три тому. Пропозиція зводилася приблизно до того, щоб в тих населених пунктах, насамперед у містах, а також великих сільських населених пунктах, де є можливість вже сьогодні реалізовувати значно ширший обсяг повноважень, ніж є сьогодні, ми могли б їм надати ці повноваження. І тоді дійсно зробити два варіанти. Жителі дрібних населених пунктів отримують ці послуги в райцентрі, а у великих населених пунктах безпосередньо в своїх органах місцевого самоврядування.

Але навіть такого підготувати ніхто не спромігся, тому що і фінансисти проти. Вони вважають, що неможливо мати два режими збору податків, два режими зарахування податків в різні бюджети і т.п.

Підсумок першої частини мого виступу, я думаю, зрозумілий. Проводити такі експерименти технологічно я можливості не бачу. Можливо, хтось може придумати, але тут питань виникає значно більше, ніж на сьогодні є відповідей.

І друге, про що хочу сказати, - це необхідність паралельно з підготовкою реформи місцевого самоврядування готувати і впроваджувати одночасно з нею реформування районного рівня. Тому що якщо ми створимо повноцінні органи місцевого самоврядування, наповнимо їх повноваженнями і навіть грошима, але при цьому залишимо існуючі сьогодні райдержадміністрації, це зразу породить конфлікт, в якому, я думаю, переможцем швидше виявляться райдержадміністрації. Тому що вони є трохи вищого статусу, вони мають досвід, вони згуртовані.

Свого часу, після прийняття Конституції, приймаючи законодавство про місцеве самоврядування, ми значно більше повноважень тоді надавали органам місцевого самоврядування в сільській місцевості. Але поступово райдержадміністрації еволюційно, я би сказав, перетягнули на себе дуже багато питань, що знайшло закріплення в галузевому законодавстві. І це є об’єктивно. Тому реформувати треба і районний рівень одночасно з місцевим самоврядуванням.

А це означає, що треба готувати не тільки картографічні матеріали по тому, як можуть виглядати громади, але й як повинні виглядати райони. Ясно, що якщо ми робимо спроможні громади, і цих громад у нас відповідно стає значно менше, ніж є сьогодні, то нам необхідно зменшити і кількість районів. Не потрібно тратити публічні кошти на те, щоб у нас існували райони по 7-10 тисяч мешканців. Для того обсягу повноважень, які мають бути в районі, нормальна чисельність населення району була б на рівні 200-250 тисяч мешканців.

Що це за повноваження мають бути? Насамперед це нагляд за законністю дій місцевого самоврядування, це інспекційна діяльність від імені держави. Тобто, послуги надаються в тому числі в порядку делегування в органах місцевого самоврядування, а от нагляд за тим, щоб все це відповідало закону, має бути в райдержадміністрації. Звичайно, для цього райони мали би бути значно більші. Деякі, можливо, адміністративні послуги, які надаються суб’єктам господарської діяльності, не громадянам, а власне підприємствам, доцільно залишити на районному рівні. І, звичайно, координація в умовах надзвичайного стану, всіляких катаклізмів і т.п. Це природна функція районних державних адміністрацій.

Подібні ідеї закладені в проектах законів, які підготовлені робочими групами при попередньому Міністерстві регіонального розвитку та будівництва. Мене, наприклад, сьогодні дуже цікавить, яка ж політика, яка позиція нового уряду. Чи ми будемо продовжувати реалізацію цих законопроектів, ми почнеться все з якогось початку. Хотілося б від цього круглого столу отримати такі відповіді.

 

Ви так легенько до Богдана Петровича. А ви знаєте, що він працює сільським головою 25 років? Це авторитетна людина, він обраний сьогодні головою Асоціації сільських і селищних рад. Це досвідчена людина. Де протиріччя? Ми не легенько повинні йому так в рамках цієї конференції говорити, що ти не розумієш елементарних речей. Ми повинні переконати і його зробити прибічником цієї реформи. Поки не зробимо, ми будемо мати противника реформи. Ось ці інструменти, які повинні бути використані для того, щоб він став прихильником реформи. І я не можу не надати йому слово для відповіді.

 

Я хотів би в першу чергу сказати, що ми спілкувалися з Володимиром Петровичем по питанню адмінреформи, яка була запропонована в минулому році, і я доказував, що не можна робити такої адмінреформи, коли буде з 15-ти 3 райони, враховуючи те, що на сьогоднішній день дуже великий спектр адміністративних послуг надається на рівні району. Ми повинні сьогодні визначити стратегічні питання реформування місцевого самоврядування в Україні. По-перше, реформувати систему влади, надати владі, визначити повноваження цієї влади на рівні села, району, області. І, по-третє, відповідні фінансові ресурси для виконання цих повноважень. Коли ці питання будуть визначені вже, тоді можна вирішувати концептуально інші питання, як має далі розвиватися місцеве самоврядування на селі. Треба, щоб Верховна Рада працювала над тими законодавчими актами, про які сьогодні тут говорили. Це Земельний кодекс, це закон про житлове будівництво, Податковий кодекс і т.д. Це наступний етап. А стратегічні питання – дійсно ми маємо визначити.

 

Хочу не хочу, а треба рефлексувати. Перш за все, у Франції 35 тисяч комун, а не 25. І досвід Франції визнаний найгіршим в Європі. Тільки через те, що у них не було політичної полі дійсно створити громади, вони змушені були придумати такі речі, як міжмуніципальні об'єднання і т.д. Аналіз цих речей, який представлений, до речі, у доповіді Інституту Сороса, каже про три основні проблеми, які вказують на неефективність.

Пункт перший – дуже дорого. Що це означає? Один орган влади, маленьке село, домовляється з іншим органом влади, маленьким селом на те, що якусь частину грошей він передасть, бо цей не має можливості надавати послуги, то дається іншим. Це та дурь, яку хочуть нам нав’язати, аби не робити реформи. Ви це можете зробити в рамках нинішнього Бюджетного кодексу. Домовляйтеся, стаття 93, і вперед, працюйте. Але ніколи цього не буде. Тому що вже коли дійшло до охорони здоров'я. Вже 10 років майже існує Бюджетний кодекс, до сих пір не можуть домовитися про фінансування міжрайонної, міжміської лікарні, яка спільна для району і міста. Не можуть і не домовляться, тому що це є шантаж фактично. Люди до вас в лікарню ходять? Ходять. Ви їх можете вигнати? Не можете вигнати. То чому я маю вам платити за утримання цієї лікарні, коли мої люди ходять? Я не буду платити, і все. Хто мене заставить? Ніхто мене не заставить, і все. Тобто, це є страусина політика.

Друга річ. Люди голосують за свого сільського чи міського голову, а надає послуги інший. Розрив іде відповідальності. І третє – це дійсно політичні між ними взаємовідносини. Посварилися десь в дитинстві, до однієї молодиці ходили – все, кінець. Система нежиттєздатна.

Наступне. Перш за все репліка. Тут дійсно питання термінології. Якби не ця Конституція, ми би давно те, що називаємо зараз у проектах громадою, назвали би районом. І тоді ви би дивилися не на те, що у вас 15 районів, які зараз, а стає 40 районів, і йде наближення. Тобто, у нас реформування йде не шляхом об'єднання сіл, а шляхом розформування, розукрупнення районів. Тому що фактично весь спектр тих повноважень, які надаються районом, переходить вниз до громад, наближається до людей.

Розрахунки показують. Якщо зараз середня доступність до послуг є 21 кілометр, то у громадах це 11 кілометрів. І цей весь спектр передається. Інші розрахунки показують – читайте ту зелену книжечку, яка вам видавалася, - іншу річ. Далі 15 кілометрів від центру надання послуг йде катастрофічне зменшення людей і деградація сіл. Тобто, це є об’єктивний процес того, що потреба у робочій силі в сільськогосподарському виробництві різко впала. Людям немає що робити, вони змушені виїжджати працювати трохи далі. Молоді сім'ї просто переїжджають. Тобто, деградація йде, якщо ми не створимо центри притягання. Ці центри притягання якраз і є основою адмінтерустрою.

Адмінтерустрій – це не те, що отак захотілося, пара розумних людей вирішили випендритися і показати, які вони розумні. Це є наша реакція на виклики часу. Або ми стаємо цивілізованою європейською країною, де 20% населення живе в сільській місцевості, але має можливість доїжджати до місця роботи в межах цієї доступності. В Данії це 30 кілометрів, там хороші шляхи. Ми ставимо доступність 15 кілометрів, це щоденно можна. Така схема життя.

Або ми йдемо на латиноамериканський. Це коли всі переїжджають у мегаполіси, 95% живе у мегаполісах. І тоді деградація всієї іншої території, тому що свого часу ці центри економічного притягання не зуміли створити. Теж політичні рішення приходилося робити.

Про експеримент вже говорили. Я хочу захистити експериментаторів. Є два місця, де можна зробити експерименти, - Київ і Севастополь. Київ – це система взаємовідносин держави і місцевого самоврядування, контрольні функції і т.д. Законопроект давно лежить, підготовлено друге читання. Питання тільки в тому, щоб його не викинули, тому що він не цією владою підготовлений. Вони мають звикнути до того, що не все, що готувалося тоді, є поганим, не своє – значить, однозначно треба викинути. Не хочеться цю дитину викинути з купелі. В зал поки що не виноситься.

Друге – Севастополь. Я відверто скажу, ці домовленості, які є, - це результат того, що ми вже скільки років взагалі не займалися Севастополем. Ми зробили це місто, яке є ворожим для держави Україна, замість того, щоб зробити прихильним до нього. Тому що там, якщо вже не люблять, то хоча б поважають. Зараз її просто зневажають, тому що ця держава нічого не зробила для них. Законопроект теж є, і в цьому законопроекті всі елементи адмінтерустрою і місцевого самоврядування виписані. Робіть цей експеримент. Це територія, яка може. Це невеличка територія, там можна всі абсолютно бюджетні аспекти відпрацювати, взаємовідносини держави і місцевого самоврядування, взаємовідносини рівня базового і рівня більш високого. Тобто, всі ці речі можна відпрацювати на цій території.

Це два місця, де Конституція в трьох місцях дозволяє робити ці речі – статті 118, 133 і 144, які кажуть: статус окремими законами. Все, робіть.

Наступне – ризики. Є групи ризиків, так. Є дуже багато сільських голів, які не продали ще всю землю. Вони на 100% будуть проти цієї реформи, поки вони не продадуть землю. Після цього, коли немає вже чим торгувати, вони вже будуть згідні на все. Тому що далі до них прийдуть і скажуть: давай мені послуги, ті, які положено, ті, які в місті надаються. До речі, є такий приклад. Під Луганськом село, виганяють взагалі з лікарні і швидка допомога не приходить. Тому що гроші село не дає. Отримую, не хочу давати, все, кінець. Шантаж не вдався. Ми хочемо такого досягнути?

Є купа інших ризиків. Ризики, які поляки пройшли, які сказали: місто-повіт – це неправильне рішення, або місто обласного значення. Булка з родзинками, яка там є. Чому? Тому що люди все одно їдуть туди, де кращі послуги. І треба дивитися на цю зону доступності послуг. Тому не виходить просто місто, виходить місто з селами. Тому принцип такий: де працюєш, там і отримуєш ці послуги. Це і є та базова одиниця, яка вималювалася. Слава богу, що по всіх областях моделювання, яке зроблене ними ж, дало результати дуже хороші, співпадання по центрах 95%. Люди адекватно зрозуміли, що від них вимагається, професіонали, і вийшли на та самі параметри, що й ми. Зараз легше робити.

Якщо ми цього не зробимо, ми ніколи не досягнемо віковічної мрії міських голів – формувати бюджет знизу. При адмінтерреформі це можна зробити. І Мінфін готовий йти на це, тому що йому набридли соплі і воплі: я оригінальний, я інакший ніж інші, дай мені додатково гроші. Так воно ходить.

Головна родзинка адмінтерустрою – це можливість порівняти. У нас порівняльні громади йдуть. Три типи громад: сільські, селищні, міські – порівняльні між собою. Майже однакові площі, достатньо близькі за кількістю населення. Тут вже починається гонка за лідером. І корупція при цьому різко падає, тому що якщо в одне місце йдуть, а в інше не йдуть, а можливість порівняння 400 сільських громад. В одну пішов інвестор, в іншу не пішов. Чому? Адміністративні перепони, от вона корупція. Не треба ловити за руку, самі ж постраждають на цьому. Тобто, непрямі методи боротьби.

Як завжди, немає кому сказати, що там матеріальне, фінансове. Якщо би можна було вирішити фінансові проблеми, то не почав би я займатися адмінтерустроєм. До тих пір, поки можна було, ми Бюджетним кодексом це врегулювали. Коли у нас така строката система, коли половина сільських рад не мають дитячих садочків, 15% не мають навіть ФАП, я вже не кажу про амбулаторії, 7% не мають клубів, тобто, є такі, що один прапор там висить, і на цьому закінчилось. А взагалі, за великим рахунком, всю інфраструктуру мають тільки ті, які більше двох тисяч населення, сільські ради нинішні. А ті, які можуть щось робити, тобто, з'являється бюджет розвитку, тільки вище п’яти тисяч населення, таких всього 5%.

Ще одна теза. Недавно казали, що якщо троє-четверо жебраків зібрати, то буде ситий. Так от, буде. Тому що вже нинішня ситуація, статистика показує, що більші сільські раді, не більше восьми населених пунктів, реально на душу населення доходи мають вдвічі більші, ніж ті, які малі. Починаючи з п’яти тисяч населення. Це нинішня ситуація. Це не розрахунки якісь, а простий аналіз бюджетної інформації, яку треба всім перед тим, як говорили, проаналізувати, принаймні дізнатися. Тому що можна говорити тільки те, в чому впевнений 100-процентно. Тільки в цьому можна говорити, що так. Все інше – від лукавого.

Тепер про синхронність. Хотілося зробити спочатку громади, потім райони. Але тут є людський фактор. Давайте станемо в позицію працівника держадміністрації. Район ділиться приблизно на 2-2,5. Якщо при цьому є можливість, великий район, припустимо, в області 4-5 районів буде в середньому, тоді у керівника є можливість. Або він іде працювати на таку саму роботу, майже з таким самим обсягом повноважень, той же начальник фінуправління, вниз у громаду, або він іде в район або в держадміністрацію, або в районний виконком, фінансовий орган. Але з трьох разів вгадайте, кого візьмуть у першу чергу. Візьмуть того, хто з того великого міста, де буде районний центр.

Тобто, зараз при синхронному у них буде вибір. В цьому відношенні розумний голова держадміністрації цим вибором скористається, тому що в нього буде можливість балотуватися в одній з цих трьох сільських громад. Тому що зараз накладання, держадміністрації і місто, накладаються повноваження. Дальше воно все докупи зв'язується.

Тому треба одночасно робити ці речі, щоб людям була можливість вибирати, щоб кадри, які вирощені для здійснення професійної роботи, не були викинуті. Уявіть собі ситуацію. Ще райдержадміністрації залишаються, а вже громади створені. Перекочували всі повноваження, і начальник фінуправління сидить, в нього немає повноважень, тому що в нього все забрали. А потім кажуть: а зараз ми робимо райони, але вибачайте, вас, хлопці, не потрібно. Коли робили громади, не могли знайти людей на нормальні посади, щоб виконувати. Коли вже їх зробили, набрали, потім викидають тих. Так не можна робити. Тому треба це все робити синхронно. Тим більше, що коли моделювання йде, не співпадають райони всередині громад, є міжрайонні декілька громад.

 

Я хотів би попросити виступаючих, щоб все-таки більш толерантно. Кожен, хто виступає, може по-різному висловлюватись. Але «та дурь, яку нам хочуть нав'язати» – точки зору різні.

Друге. Я хотів би звернути увагу шановних колег на те, що ми, мабуть, переплутуємо дві різні речі, адміністративно-територіальний устрій, місцеве самоврядування і територіальну громаду як основу місцевого самоврядування. Адміністративно-територіальний устрій, ми так розуміємо і вели дискусію, - це той закон, який на зміну постанови Президії Верховної Ради про порядок формування і т.д. повинен бути. Конституцією визначено, що це Автономна Республіка Крим, область, район, місто, селище, село. Питань немає. І це стаття 133. Це не потребує великої дискусії, тільки врегулювати, як змінюється.

Але ми маємо і статтю 140 Конституції України, де вже зараз надано право населеним пунктам об'єднуватися в спільну територіальну громаду і успішно, я хочу підкреслити, в рамках Конституції України, на основі закону про експеримент провести дійсно державний експеримент у цій дуже і дуже непростій справі. Ніхто не може заборонити кільком територіальним громадам об'єднатися в одну, так як ви пропонуєте, і попробувати, але дійсно лише при одній умові, і це вже не дурь, - якщо буде належна фінансово-економічна підтримка. Щоб цей експеримент дійсно вдався. Я хотів би просто, щоб без взаємних образ у нас було.

 

Коли ми говоримо, ми весь час якусь складову беремо, і потім ставимо її у великий ранг. А ми повинні все-таки йти від стратегії. Стратегія дуже проста: нам треба знайти оптимальну модель організації публічної влади з метою створення ефективної системи надання соціальних послуг громадянам України.

 

Ми професійно займалися цими речам у Мінрегіонбуді. Вивчали реальну ситуацію, яка на територіях. Написаний закон про місцеве самоврядування, зараз проект лежить. Написаний законопроект про місцеві державні адміністрації, теж проект лежить. Можна було б замінити слово громада на село, селище, місто і т.д. Якщо так відокремлено сказати: ми не робимо адмінтерустрою, тому що боїмося чи ще щось, за великим рахунком, страшно. Але робимо реформу місцевого самоврядування, Мінфін, дай гроші. Мінфін після цього приходить – я вам як розробник Бюджетного кодексу кажу, що 100-процентно так буде, - відкриває Конституцію і каже: на душу населення даю однаково, але ти зобов’язаний досягнути таких і таких стандартів. Ці стандарти, наприклад, в освіті оцінюються по результатах незалежного тестування. І все. От ти, орган місцевого самоврядування, зроби. А потім відкривають Хартію місцевого самоврядування, а там написано «спроможність». І скажуть: ви неспроможні. Саме через те не може бути реформи місцевого самоврядування без реформи адмінтерустрою. Не буває чудес.

 

Нас слухати – весни в Україні не буде. З протиріччями нашими. Дорогу можна подолати, лише йдучи. Але не можна топтатися на місці, треба йти. Весь світ – приклад тому, і країни європейські, і рівень життя. Сьогодні дуже прекрасний виступ – з бідністю треба боротися, виявляється, в Україні, в такій багатій країні. А ми говоримо бог знає про що.

 

Шановні друзі! Є етика публічних дискусій. Квінтесенцією цієї етики є суворе дотримання регламенту. І друге. Пане головуючий, не треба коментувати кожен виступ, тому що це виходить не дискусія, а невідомо що.

Також я у ваш город камінь хочу кинути, оскільки ви відкрили другу частину під реноме «Реалізація концептуально-правових документів у сфері реформування місцевого самоврядування». Я одразу хочу розставити точки над «і». Та ні про які питання реалізації концептуальних документів і мови не може сьогодні йти, тому що цих документів немає. Є проекти, які були десь розроблені. Один з них свого часу був затверджений Кабміном, але його дія призупинена, реалізація. Те, що Юрій Іванович говорив, нова влада, стара влада – не потрібно так. Давайте подумаємо, як стара влада розробляла ці документи.

Всі документи, проекти, які розроблялися в інтересах лише однієї політичної сили, без пошуку консенсусу, без пошуку компромісів, - вони всі приречені на не реалізацію. Незалежно від того, яка політична сила їх розробляє. Якщо та сила, яка зараз при владі, буде розробляти документи кулуарно, без відповідних компромісів, то завтра прийде нова, знову вони всі будуть викинуті. Тобто, мова йде про те, як же шукати суспільний консенсус, бо це дуже важливі для суспільства в цілому питання. Організація влади – це номер один питання. без консенсусу основних політичних сил не можна навіть і говорити про якесь вирішення цих питань, коли якась одна з сил його запропонувала.

Пан Богдан сказав, що ми сьогодні повинні визначити стратегічні напрями реформування місцевого самоврядування. Вибачте, звичайно, але нас ніхто на це не уповноважував. Ми сьогодні зібралися для того, щоб обговорити можливі шляхи, рекомендації, щоб їх потім рекомендувати основним політичним силам, насамперед тим, що сьогодні при владі. Мені в цьому плані здається, що доцільно нам зосередитися на обговоренні тих питань, які можна і в існуючому конституційному полі вирішувати, тут я погоджуюся з Юрієм Івановичем, що є такі питання, їх дуже багато, вони болючі, їх можна вирішувати, які не потребують кардинальних новацій законодавства.

На мою думку, насамперед ми повинні зосередитися на обговоренні можливості формування територіальної основи місцевого самоврядування. Тобто, на територіальному розмежуванні сіл, селищ і міст відповідно до принципу повсюдності місцевого самоврядування. Вірно говорив Юрій Богданович. Хто скаже, що таке село, селище і т.д.? Якщо в Конституції це визначено як елементи адміністративно-територіального устрою, то Конституція не дає визначення, що це таке. Це може бути і поселення, і довколишня земля.

Ми ще п'ять років тому спільно з Фондом сприяння місцевому самоврядуванню розробили проект закону про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою. Я вважаю, що і сьогодні він актуальний. Тому що давайте не будемо говорити про цей адмінтерустрій в цілому. Давайте не чіпати ці райони. Тому що вірно пан Богдан говорив, сьогодні немає ресурсної бази для того, щоб децентралізувати ці послуги, які надаються в системі районних органів влади. Ми ще не можемо в кожне село швидкі допомоги, лікарні, пожежні частини встановити та інше. Це просто фізично неможливо, матеріальних ресурсів на це немає.

А ось розмежувати існуючі села, селища, міста – і це дуже багато що дасть з точки зору визначення ресурсної бази цих громад. Бо це ж відійде земля, відійдуть інші ресурси до відповідної громади. І тоді вже громада буде дивитися, їй вигідно з кимось об'єднуватися чи невигідно з кимось об'єднуватися. Зрозуміло, з прийняттям цього закону можна було б і експерименти проводити державно-правові, для того, щоб розмежовувати села, селища, міста.

Що стосується ресурсного забезпечення – це окрема тема. Це податкова реформа, бюджетна реформа, завершення розмежування об’єктів державної і комунальної власності, в тому числі і землі. Це окрема тема, вона дійсно заслуговує на окреме обговорення в рамках окремого круглого столу чи конференції.

Але я хотів би кілька слів щодо державно-правових експериментів. Я не погоджуюся з Юрієм Івановичем, що експеримент можна проводити тільки в Києві та Севастополі. Він посилався на Конституцію. Конституція говорить про те, що законом встановлюються особливості організації управління в цих містах. Так це не експеримент, це закон. Але у нас є дуже багато територій, де організація управління не відповідає ні здоровому глузду, ні чинному законодавству. Це і матрьошки, про які говорив Юрій Богданович. Це і щось подібне до агломерацій. Це Велика Ялта, це візьміть Донбас, що там робиться. Як організувати управління? В рамках чинного законодавства це неможливо. Тому що ті села, селища, міста, які поруч розташовані або одне в одному, по закону про місцеве самоврядування не можуть делегувати свої владні повноваження. Лише створюючи спільні комунальні підприємства. Так це хіба не предмет для експерименту, скажімо, про створення подібних агломерацій, щоб відпрацювати модель?

У нас уже є такий експеримент по Ірпінському регіону. Там дійсно така система управління, якої ніде немає, на основі цього експерименту. Я не хочу говорити, вона ефективна чи неефективна, там також є багато недолугостей. Тому що є селищні голови, Гостомельський та всі інші, якесь співвідношення їх повноважень з повноваженнями Ірпінського міського голови, який обирається всіма селищами, що входять в регіон, а влада його по суті поширюється лише на місто Ірпінь. Багато можна говорити про недолугості. Але саму ідею ми не повинні викинути. Це якраз той предмет розмежування території, статус агломерації, організація управління в агломераціях, де можна і необхідно проводити державно-правові експерименти з тим, щоб потім, на основі результатів цих експериментів, створити відповідну законодавчу базу, можливості для розвитку подібних регіонів.

 

 

 

Я хотів би почати з нагадування про відоме прислів'я, що не помиляється той, хто нічого не робить. Тому, наскільки я розумію, за означенням ми у своїх дискусіях не помиляємося. По-друге, я звернув би вашу увагу на те, що вся теперішня дискусія, особливо в другій частині круглого столу, обертається навколо декількох контраверсійних тез, які були закинуті здебільшого в першій частині. Я як частина цього середовища не можу, засучивши руками, не кинутися в цю дискусію.

Для початку я хотів би нагадати такий цікавий факт стосовно Франції, що половина всіх громад Європейського Союзу, 27 країн Європейського Союзу, знаходяться у Франції. Це про щось говорить. В одній тільки Франції половина всіх громад, а в 26 країнах – інша половина. Це про щось, напевно, має сказати.

По-друге, я хотів би звернути – це, можливо, буде елемент певної новизни, - вашу увагу на те, що затверджено розпорядження майже рік тому щодо реформування системи місцевого самоврядування, яке, наскільки мені відомо, ніхто не скасовував. Той план дій і етапність впровадження начебто залишаються в силі. Інше питання, що, можливо, вже ми явно запізнюємося і не дотримуємося цих графіків, хоча щодо розроблення всіх концептуальних документів і проектів законів все начебто вже виконано. Тепер питання вже дійсно стоїть на політичному щаблі. Шкода, що тут замало представників виконавчої влади і парламенту, оскільки саме від них хотілося з почути відповідь на питання, чи збираються вони, чи мають вони на те політичну волю.

Це так само виходить і на питання того, що пропонується в рекомендаціях до круглого столу, щодо етапності, яка відрізняється від того, що вже має юридичну силу в Україні, затверджене розпорядженням Кабміну. Тобто, ми хочемо змінити розпорядження Кабміну, підготувати нову концепцію чи в якій формі це має бути втілене?

Стосовно того, що мій попередник сказав. Я хотів би нагадати, що «круглий стіл» називається «Перспективи реформування місцевого самоврядування в Україні». Якщо говорити про ті проблеми, про які й пропонувалося говорити, тоді його треба було називати «Перспективи удосконалення місцевого самоврядування в Україні» або щось подібне, для того, щоб відображати суть дискусії.

Хотів би також дещо зупинитися на питанні експериментів, на якому кожен з виступаючих не преминет зупинитися і кинути камінь. Щодо правових аспектів і правових проблем цього, Ігор Борисович Коліушко це вже висвітлив, що, насправді, фактично майже неможливо і недоцільно створювати два різні правові режими для різних органів місцевого самоврядування. Це і юридично, і практично фактично неможливо.

Я хотів би зупинитися на проблемах експериментування з логіко-методологічного аспекту. Десь рік тому я був присутній на одному заході в Донецькій облраді, де депутати Донецької облради, які входять до складу комісії з питань адмінтерустрою, там така комісія створена, пропонували запровадити експеримент в Новоазовському районі Донецької області. Для тих, хто незнайомий з цим районом, я можу сказати, що це є сільський район, але який знаходиться на узбережжі Азовського моря, куди влітку люди їдуть часто відпочивати.

З цією метою відповідні депутати пропонували, наприклад, виділити з обласного бюджету певні ресурси на цей експеримент, експериментувати з громадами, з адмінтерустроєм в межах одного району. Казали, що це єдиний можливий підхід, так званий проектний, тобто, для того, щоб подивитися, що буде працювати, що ні.

На що я їм сказав, що шановні, по-перше, подивіться той результат, який ви отримаєте, і подивіться на ввідні, наскільки той результат буде результатом цих самих ввідних. Наприклад, Новоазовський район є районом, яким має курортний потенціал. Наприклад, той результат, який ви від цього отримаєте, чи буде він співставний, чи може він бути застосований у сусідньому Тельманівському районі, який має важкодоступний заповідник «Хомутовський степ», єдина туристична приваба, а так далі це суцільні поля і кар’єри. Тобто, чи те, що ви отримаєте в результаті, може перенестися на Тельманівський район.

По-друге, ви виділяєте певну суму добрих коштів на цей експеримент в Новоазовському районі. Ви зможете виділити в наступному році, за умов успішності експерименту, таку саму суму тепер вже і Новоазовському, і Тельманівському, і іншим близько 20 районам Донецької області?

Тобто, питання стоїть в тому, що якщо ми проводимо експеримент, то, по-перше, де є гарантія того, що ті результати, які ми отримаємо, будуть поширювані на всю територію України. Що район, громада, область, яку ми оберемо, буде дійсно настільки репрезентативна для середньостатистичної України, наскільки це необхідно для того, щоб дотримуватися наукової достовірності результатів експерименту.

По-друге, чи не буде цей експеримент спотворений тим, що саме туди потечуть фінансові ресурси, які насправді неможливо буде потім перекинути, надати всім районам, областям і громадам, після того, як експеримент внаслідок того, що він отримав стільки фінансових ресурсів, виявиться позитивним.

По-третє, я хотів би нагадати про долю ще кількох експериментів, які вже застосовувалися в Україні. І в Ірпіні був експеримент. Були окремі експерименти з різними аспектами місцевого самоврядування, наприклад, зонування у Чернігові 15 років тому, розробка соціальних стандартів у Запоріжжі. Щось ніяких позитивних результатів від цих експериментів ми не чуємо взагалі. Таке враження, що їх приховують. Можливо, що вони і негативно закінчилися. І до цього теж треба готуватися. А раптом у вас закінчиться щось негативно? І, знову-таки, де гарантія того, що воно, закінчившись негативно у цьому районі, громаді чи області, закінчиться негативно скрізь? Немає ніякої. Воно може бути негативно в одному, але позитивно в іншому.

Тому, коли ми говоримо про експеримент, ми маємо зважати на те, що насправді дані експерименту ні про що в рамках України говорити не будуть. Це на додачу до того, що це з правової точки зору і неможливо, і недоцільно.

Нарешті, я хотів би зупинитися ще на питанні сіл зі світоглядної точки зору. Я хотів би звернути вашу увагу на те, що півстоліття тому населення Української РСР на дві третини складалося з сільського населення. За даними перепису 2001 року, близько третини населення живе в селах. Ось вам відповідь на питання про процеси, які відбуваються в Україні. Третина населення перемістилася з сіл до міст або селищ і перестала бути сільським населенням. Тобто, це є об’єктивний процес, який пов’язаний з індустріалізацією, який спостерігається в будь-якій країні, яка прагне прогресу, і який свідчить, до речі, про її прогрес.

В Німеччині, наприклад, власне сільське населення, яке займається сільською працею, складає лише 4-5%. В США це взагалі 2-3%. Це є одні з найбільших промислово розвинутих країн. Тобто, якщо Україна прагне, і це декларується і політично, і скрізь, всіма політичними силами, прагне добробуту, економічного розвитку, інноваційних технологій і т.д., ми маємо бути свідомі того, що це все пов’язано з відтоком населення з сіл. Єдине, що може створити певний бар’єр, - це створення величезних ферм і перетворення сільської робочої сили на робочу силу індустріалізованого сільського господарства. У нас не люблять термін батраки, але це є наймані працівники конкретних серйозних, великих компаній з виробництва сировини для харчової продукції.

Але все одно за нинішніх методів виробництва така кількість не потрібна. Більше того, це здорожує харчові продукти. Україна зараз має не дешеві харчові продукти, порівняно зі середньостатистичними цінами у світі.

Тобто, ми маємо це усвідомити і не лементувати з приводу того, що вмирають села і т.д. Вони вмирають з різних причин, в тому числі й з цієї. В тому числі і з того, що насправді вже існують сільради, які об'єднують по 2-3-4-5 сіл. В одну сільраду, наприклад, в Амвросіївському районі Донецької області входить п'ять сіл, з них лише два, в тому числі і те, де розташована сільрада, є спроможні. Я не говорю зараз економічними термінами, скільки на душу населення виділяється, заробляється. Мається на увазі з точки зору того, що там люди живуть і туди переїжджають. А три інші села вже вмирають.

Тому, мені здається, насправді це є питання філософське і світоглядне, і ми маємо це усвідомлювати. Ми не маємо спекулювати і намагатися щось гальмувати тим, що ми маємо зберегти те, що нас відштовхує. Це є просто шизофренія. Ми хочемо бути розвиненими, багатими, але хочемо зберегти той гарний, спокійний, але бідний світ, з якого вийшли наші діди, батьки і т.д.

Щодо експерименту – я так розумію, що це основна тема, - я погоджуюсь з усіма виступаючими критиками самої ідеї таких державно-правових інструментів саме в цій сфері. Хотів би зупинитися на деякому українському психологізмі.

Сьогодні згадували про законопроект про порядок вирішення питання адміністративно-територіального устрою, який пропонувався як такий собі паліатив, тобто, на той час, поки повноцінна реформа адмінтерустрою не буде проведена. Були й інші речі, але жодна з них не була прийнята, навіть близько не підійшли до прийняття.

Я собі важко уявляю, що взагалі може бути прийнятий в найближчому часі, принаймні в тому графіку, який пропонується, рамковий закон про державно-правовий експеримент, та ще й передбачається, наскільки я зрозумів, ще п'ять вже спеціальних законів про державно-правові експерименти прийняти. Знаючи, як працює в Україні та машинерія, яка повинна розробляти і ухвалювати ці закони і забезпечувати їх прийняття, такого я собі уявити не можу.

По-друге, мені здається, що взагалі сама ідея цих експериментів дещо виводить на хибні манівці. Або ми повинні казати, що криза продовжується, фінансово-економічна чи будь-яка, що зараз немає можливості здійснювати широкомасштабне реформування місцевого самоврядування, включаючи і місцеву виконавчу владу, і адмінтерустрій і т.д., і що зараз ми будемо займатися експериментом, або що немає політичної волі зараз цим займатися. Або поєднання обох цих чинників. То, може, насправді проведення цих експериментів ні до чого, крім зволікання зі здійсненням тих кроків, які вже назріли, перезріли, нічого іншого тут немає?

Тому я хотів би наголосити на тому, що врешті-решт центр дискусій на найближчий час щодо реформування місцевого самоврядування треба повернути до тих питань, які були ще минулого року, і сконцентрувати її навколо пакету тих законодавчих пропозицій, які були напрацьовані в Міністерстві регіонального розвитку та будівництва. Тобто, законопроектів про місцеве самоврядування, місцеві держадміністрації, адміністративно-територіальний устрій. Якщо складається певне враження, що вони були розроблені кулуарно і відображають певні суб’єктивні точки зору окремої групи експертів, то немає нічого тут страшного. Давайте проведемо широке обговорення, винесемо їх і врахуємо всі точки зору, спробуємо переконати один одного у своїй правоті.

Крім того, хотів би звернути увагу, що цей пакет законопроектів потребує розвитку. Він якраз більше пов’язаний з питаннями забезпечення дієздатності і конкурентоспроможності громад, секторальне законодавство. Тут ми могли б поєднати і пропозиції щодо зміни розподілу повноважень щодо надання адміністративних послуг між різними рівнями як місцевого самоврядування, так і місцевої виконавчої влади. По-друге, спробувати виробити нову методологію надання цих адміністративних послуг. Нарешті, третє – це зробити зручний дизайн надання цих адміністративних послуг. Це ті ідеї, які давно пропонує Ігор Борисович Коліушко. На базі чи то Адміністративно-процедурного кодексу, чи якимсь іншим чином, але поєднати всі ці три речі і нарешті виробити пакет пропозицій саме у цій сфері. Тому що без цього далі рухатися, мені здається, немає куди, немає перспективи.

 

 

 

Слушая дискуссию, я вспомнил такую историю. У Демеевского рынка сидит представитель дружеского азербайджанского народа и считает деньги. К нему подходит интеллигент и робко спрашивает, где здесь библиотека имени Вернадского. Тот говорит: слушай, дорогой, делом надо заниматься, делом. То же самое относится к той дискуссии, которая сегодня у нас развернулась.

Мир демонстрирует ключевую роль эффективного развития регионов и населенных пунктов в решении базовых задач развития страны. Потому что именно на этом уровне, там, где отслеживается повседневная потребность людей в местах их непосредственного проживания, возможна гармонизация общенациональных и местных интересов, легитимизация национальных приоритетов, вовлечение граждан в процесс управления и воспитание у них чувства ответственности за развитие страны. Если мы не решим этих задач, все остальное у нас не получится.

Мировой кризис показал, что напрасно надеяться на рыночные механизмы саморегуляции, что требуется усиление государственного регулирования этих процессов. Если посмотреть на Европейский Союз, то там на межгосударственном уровне осуществляется всем нам известная работа, есть соответственные успешно функционирующие законодательные, институционные механизмы, есть реальные деньги, за счет которых осуществляется очень серьезная работа.

Если посмотреть у нас, то все, к сожалению, ограничивается многочисленными концепциями, стратегиями, программами, предвыборными декларациями и т.д. Законодательно у нас утверждено целый ряд программ государственной поддержки отдельных сфер общественной жизни. Село, малые города, депрессивные территория, охрана среды и т.д. Все они должны реализовываться на территории одних и тех же районов, но они между собой не увязаны, на них поэтому выделяется очень мало денег и их реальный вклад в улучшение ситуации близок к нулю.

На одну и ту же территорию, регион сегодня разрабатывается схема планировки территории, стратегия социально-экономического развития и, кроме того, при грантовой поддержке на ту же территорию разрабатывается еще целая серия программных документов. Все они между собой не увязаны ни по целям, ни по срокам, ни по выходной информации. На это тратятся солидные средства, к сожалению, с минимальным эффектом.

Безусловно, требуется государственная координация всех этих работ. Я спрашивал у Минэкономики, ведут ли они реестр хотя бы, где, на какой территории что делается. К сожалению, этого нет. Безусловно, нужен такой реестр, нужна увязка этих всех работ между собой. Тогда мы получим эффект. Потому что опять-таки к сожалению сегодня государственная поддержка идет в основном на латание дыр, на решение ситуативных проблем, которые не имеют стратегического измерения.

На Западе говорят о том, что государственная поддержка должна направляться не на удовлетворение потребностей, а на развитие возможностей. Мы знаем опыт Агенции атлантической Канады, где на каждый доллар вложенных инвестиций получен прирост пять долларов ВВП и сохраняется или увеличивается на 12 тысяч ежегодно число рабочих мест. И у нас для того, чтобы выявить внутренний потенциал развития, проанализировать конкурентные преимущества, необходимо опираться на генеральные планы городов, на схемы планировки территории регионов. Именно там выявляются все эти проблемы. Это признается и на Западе, и у нас, что в этой взаимосвязке, планировка территории и социально-экономическое прогнозирование, ведущая роль должна принадлежать планировке территории, потому что именно эта работа, в отличие от многих других, непосредственно ориентирована на человеческие потребности. Она носит межведомственный характер и поэтому позволяет на конкретной территории увязать разновекторные интересы разных отраслей. И, самое главное, ее главным объектом является земля.

Решая эти вопросы, выявляются существующие потенциальные конфликты в развитии регионов и населенных пунктов. Это позволяет заблаговременно предупреждать власти для принятия упреждающих мер. Таким образом, возможен переход от ситуативного к программно-целевому методу управления территориями.

Безусловно, реформы местного самоуправления, развитие регионов – это ключевые, это сердцевина всего комплекса реформ. Надо честно признать, что ничего у нас не получится, если мы примем законы по этим вопросам, а одновременно не реформируем Бюджетный кодекс, Земельный кодекс и целый ряд других вопросов. В этой совокупности реформ очень важное значение имеет административно-территориальная реформа, о которой здесь говорили. У меня, к сожалению, нет времени подробно об этом говорить, но, безусловно, мы знаем, что у нас развлечена сеть низовых единиц, особенно в сельской местности, и там нет возможности для диверсификации экономической базы, для повышения качества человеческого потенциала, для удовлетворения потребностей.

На Западе говорят, что дело не в качестве земли, а в качестве человеческого ресурса. Тот путь, о котором уже говорили, мне кажется предпочтительным. Мы должны честно и откровенно сказать, что решить в ближайшее время процесс реформирования низовых единиц админтеррустрою не удастся. Если у нас осенью будут выборы в местные советы, это пять лет, нам нужно принять изменения в Конституцию, во многие законы. Нам нужно в соответствии с нашим законодательством осуществить большущую работу по установлению границ новых образований. А это требует целой гаммы работ и десятков тысяч специалистов, которых нет сегодня в Украине. Это десятки миллиардов гривен.

Поэтому тот путь, о котором уже упоминалось, путь межмуниципального сотрудничества, - мы можем начинать с завтрашнего дня эту реформу. Потому что, на самом деле, решение этих проблем, которые касаются низовых единиц, не терпит отлагательства. Но, опираясь на нормы Конституции, на нормы закона про местное самоуправление, мы можем с завтрашнего дня стимулировать на добровольно-договорной основе объединение соответствующих территориальных громад для решения общих проблем развития. В Бюджетном кодексе заложен механизм взаимодействия в этом процессе.

Я хочу сказать, что в генеральных планах, в схемах планировки территорий содержатся предложения, какие совокупности территориальных громад, какие совокупности районов имеют общие проблемы развития.

И последнее, что касается земли. Безусловно, эффективное использование земли должно обеспечить существенное повышение местных бюджетов. Я хочу напомнить, что в 1912 году в структуре доходов земств Украины от земли получали 46% доходов. На Западе сейчас порядка 60%. В Украине – 9%. Если взять первый квартал этого года, то Киев, самый богатый город Украины, смог только на 41% выполнить план по поступлению средств от продажи земли и продажи прав на аренду земли. За все это время была осуществлена продажа 4 гектаров земли, и в среднем за гектар получили 27 миллионов. Для сравнения, в 1897 году в районе Подола страховое общество «Россия» купило один гектар земли за миллион рублей. За миллион тех рублей, когда корова или лошадь стояли 2-3 рубля. Если мы сравним эти цифры, мы поймем масштабы дебирана, кражи государственного имущества.

Поэтому необходимо ужесточить ответственность за нецелевое использование земли. Должно быть полностью лишение права занимать пожизненно государственные и другие посты во власти с конфискацией имущества и т.д.

Мне еще очень много хотелось вам сказать, но, к сожалению, нет времени, поэтому я скажу только одно слово. Если помните, в американской декларации прав независимости сказано, что каждый гражданин обладает тремя правами: право на жизнь, право на свободу и право на стремление к счастью. Вот то, что мы делаем, то, к чему мы стремимся, должно обеспечить у нас реализацию этих прав.

 

Якщо подивитися на першу половину нашого круглого столу, то мав би бути висновок, що взагалі якийсь розброд і шатання. Було питання, взагалі чи бачимо ми, куди йдемо, для чого йдемо, як ідемо та ін. Друга половина більш оптимістична, яка показує, що все-таки є розуміння, куди і яким чином рухатися в розвитку теми місцевого самоврядування.

Я хотів би звернути вашу увагу на два моменти, дві базові тенденції, дві базові необхідності, на які б ми мали звернути увагу при формуванні законодавчого поля по розвитку місцевого самоврядування.

Перша тенденція. Ми мали б чітко бачити, яким чином сьогодні і куди рухається економічний світ, яка демографічна ситуація в світі і в Україні сьогодні, завтра, післязавтра, і який технологічний розвиток передбачається і в Україні, і в світі. У зв’язку з цим хотів би звернути вашу увагу на два моменти. Перший момент – це глобалізація економічних і технологічних процесів. Вона, до речі, має своє відображення і в нинішній українській економічній політиці. Ви, напевно, побачили, що нинішній бюджет підтримує базові галузі, навколо яких мають формуватися транснаціональні корпорації, які, безумовно, абсолютно не створюють певних умов щодо надання послуг, конкурентоспроможності територій на тих територіях, де вони знаходяться. І є друга тенденція. Вона полягає в тому, що вся відповідальність за надання послуг, за економічний розвиток території лягає якраз на органи місцевого самоврядування і на місцеву владу.

Є велике протиріччя участі держави в цих глобалізаційних економічних процесах з виводом активів за територію України і суттєвим збільшенням при мінімумі фінансів на розвиток території. Тому ці ножиці, напевно, законодавство мало б вирішити.

Можливо, вперше за останні роки був розроблений проект закону про засади державної регіональної політики, на жаль, він сьогодні не обговорюється, в Мінрегіонбуді в команді Анатолія Федоровича Ткачука, де є і мета, і цілі, і завдання. І саме головне, що дані інструменти і механізми збалансованого розвитку території. Це на сьогоднішній день мало би бути ключовим документом, який мав би обговорюватися.

Друга ситуація, про це вже говорили, я хотів би підкреслити. Напевно, експертне середовище мало би про це сказати. Абсолютно всі види реформ, і фінансова, і податкова, і розвиток бізнесу, і соціальні, я маю на увазі пенсійну реформу, мають йти одночасно, збалансовано, паралельно з тими реформами, які планує на сьогоднішній день сектор по розвитку місцевого самоврядування. Але якщо ми подивимося на той графік або дорожню карту, десь на завершення 2016 року ми маємо вийти на якісь рухи, на якісь рішення і т.д. Плачевно на це дивитися, тому якраз друга тематична сесія була присвячена прикладним аспектам реформи місцевого самоврядування і конкурентоспроможності території.

Я думаю, що не чекаючи 2016 року, вже на сьогоднішній день території мають думати, яким чином забезпечити свій економічний розвиток. Тут говорили про землю. Дуже важливо, що на сьогоднішній день для нормального, ефективного економічного розвитку мають бути активи. Не просто земля, не просто ресурси, а мають бути активи, які будуть конкурентоспроможні на ринку, які мають приносити певні дивіденди економічному розвитку території.

Тому сьогодні, коли ми говоримо про конкурентоспроможність території, вона має декілька аспектів. Перший аспект, і це дуже важливо, він відображений у певному ряді документів, - визначення конкурентоспроможності території Європейським Союзом. Дві складові: рівень якості життя і сталий розвиток, збереження і створення нових робочих місць. Але конкурентоспроможність території має ще декілька аспектів.

Другий аспект – це боротьба за інвестиції, за кваліфікованих людей, фахівців, за нові технології і боротьба за певні преференції або субвенції з центрального бюджету. Ця конкуренція досить серйозна. Хто може швидше добігти до Кабміну, той може вирвати собі певну преференцію. Хто ні – залишається на узбіччі.

І є третій момент, чомусь ми не говоримо про це сьогодні. Це конкурентоспроможність компаній, товарів і послуг, які виробляються на території певного регіону. Без активної ролі влади в ініціюванні певних бізнесових процесів, вже є велика оскомина – створення нормального інвестиційного клімату, підприємницького клімату, дозволи і т.д., ця система, яка на сьогоднішній день давить малий і середній бізнес на певних територіях, не дасть ніколи, ні за які субвенції, ні за якої міжбюджетної революції і надання більших коштів на надання послуг, не виведе регіони на можливість того, що записано у концептуальних засадах дуже прекрасно. Законодавство має стимулювати територіальні громади до саморозвитку. Не може бути саморозвитку, якщо ми вимагаємо постійно грошей, грошей, грошей.

Тут є декілька моментів. Я буквально на двох зупинюся. Перший – те, про що говорив Володимир Ілліч Нудельман. Розруха не в клозетах, розруха в головах. Якщо на місці немає команди, яка мислить проектно-орієнтовано, яка не має можливості сформувати гуманітарні, соціальні, економічні проекти розвитку території, скільки б туди грошей не було, нічого не буде. І які б реформи ми не проводили, нічого не буде.

Другий момент – це момент створення критичної маси якісного людського капіталу на певній території. Мова йде про всім відоме партнерство бізнесу, влади, науки, освіти. Я не маю на увазі середню освіту, а освіту, яка сьогодні займається підготовкою, перепідготовкою управлінських кадрів. Якщо цього соціального капіталу немає на території, якщо всі думають не одними й тими ж категоріями, дуже важко впровадити ці реформи, про які ми говоримо.

І третій момент, про який я хотів би сказати, - це визначення на кожній території так званих точок росту, які могли би бути основою впровадження і створення кластерів конкурентоспроможності. Причому ці точки росту мають народжуватися не тільки з визначення всім відомого соцаналізу, перспективи і т.д., а і наявності ресурсів, а вони мають визначатися з точки зору конкурентоспроможності товарів, які будуть вироблятися на тій чи іншій території. Безумовно, сьогодні світ показує, що мережева побудова місцевого економічного розвитку через кластери, через інші форми забезпечує і робочі місця, і перспективу розвитку того чи іншого регіону.

На завершення я хотів би сказати, що коли аналізували країни по можливості супротиву цій кризі, яка була, то на першому місці була Данія. А економіка всієї Данії побудована на кластерах. Другий момент плачевний. Зовсім недавно, тиждень тому були опубліковані дані Лозанського інституту конкурентоспроможності, де Україна, в тому числі всі регіони, успішно знизилися ще на одну позначку, і сьогодні ми маємо серед 148 країн передостаннє місце по рівню конкурентоспроможності. Хочу сказати, що на першому місці в цих показниках і, до речі, в глобальному індексі конкурентоспроможності, який проводить Всесвітній економічний форум у Давосі, стоїть якість влади, і центральної через законодавство, управлінські рішення, і місцевої влади. По цим показникам ми на сьогоднішній день вже на передостанньому місці.

Тому я думаю, що паралельно мають йти процеси і законотворення, і можливо, я не знаю експериментів, але на сьогоднішній день мають бути операційні програми у кожній території, які могли би визначити, яким чином створювати нові робочі місця, яким чином поєднати ресурси бізнесу, влади, центральної, регіональної і т.д., і жити сьогодні. А не чекати 2016 року, коли в перспективі з цим планом ми маємо закінчити реформу.

 

 

 

Я зверну увагу на підсумкові документи, яка нам роздали, концептуальні засади та рекомендації. Деякі коментарі щодо цього і в цьому контексті думки по змісту.

Перш за все, давайте візьмемо їх в руки і побачимо. Учасники відзначили. Тут є, що в програмі президента і уряду України є акценти на цю тематику. Скажімо так, я людина дотошна, взяв, на сайті вчора подивився. На жаль, цього майже немає. Я вважаю, що в нашому резолютивному, рекомендаційному документі це певною мірою аванс цим поважним структурам, президентським і урядовим, щодо того, що вони мають одним з пріоритетів саме цю тематику, якою ми з вами опікуємося.

Разом з тим, можемо сподіватися, що, може, завдяки саме такій толерантності експертного середовища щодо тих програм, які були до того вироблені цими структурами, вони таки внесуть відповідні поправки в свою програму, і це таки дійсно стане пріоритетом. Ви вже чули, що в порядку підсумку 100 днів буде презентована програма, сподіваюся, що наше експертне середовище через робочі групи, Комітет реформ та ін. могло би вставити відповідні нотатки щодо цього, щоб дійсно це відповідало суті.

Я дуже по-філософськи відношуся до того, що ми тут називаємо етапність реформ. Для мене ключовим тут є ось що. Вирішити ті питання, які ми не змогли з вами як експертне середовище разом з владами різного кольору і направленості вирішити питання про оновлення законодавства про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації, про бюджетні взаємостосунки. Тому для мене ключовим тут є перший етап. І якщо хтось в уряді погодиться, що саме таким регламентом, порядком дій, дорожньою картою треба користуватися, то в результаті ми в цьому році будемо мати вже оновлений закон про місцеве самоврядування, оновлений закон про місцеві державні адміністрації і т.д.

А далі давайте не будемо зашорюватися, далі будемо дивитися вже в новій аспекті. Тобто, в цьому аспекті я би всі інші пропозиції зараз відкидав, а от на цьому концентрував увагу. Я закон про місцеве самоврядування подивився, закон про місцеві державні адміністрації подивився, їх робили представники експертного середовища, які напрацювали це на протязі вже більше 10 років. якщо ці закони пройдуть – це буде дуже велике наше надбання.

А взагалі, звичайно, цей план заходів, його втілення і т.д. – це певною мірою схованка від рішучих дій. Ви пам’ятаєте притчу про Гордіїв вузол. Інтелектуали, інтелігенти думають, думають, тасують один одного, як розв’язати той вузол, а приходить людина з певною рішучістю і розрубує його мечем. В цьому напрямку ми знаємо певною мірою про інтелігентське безцілля, безсилля. Ми знаємо біблійний вираз: многие мудрости – многие печали. Багато знань шкодять рішучості. То, може, потенціал рішучості нових представників влади і допоможе нам з вами вийти і розв’язати нашу дискусію. Будемо сподіватися на це, але я, звичайною, певною мірою жартую.

Загалом ці концептуальні і рекомендаційні документи після того, як вони принципово, на мій погляд, відрізняються від тих, що були виставлені свого часу на сайті, я вже в кулуарах обмінювався думками, що то є неможливо. Тобто, тут вже більш-менш зважено. Експертне середовище в даному випадку не повинно зраджувати своїм напрацюванням заради того, щоб догодити владі. Спираються на тих, хто сперечається, хто чинить спротив. А якщо лягають, то, вибачайте, з тими не рахуються. Тому в цьому напрямку я підтримав би наші концептуальні документи.

І останнє, щодо конкурентоздатності. Ми в 2007 році на 12-ти муніципальних слуханнях напрацювали національну доповідь щодо стану самоврядування. Там був розділ про конкурентоздатність. В мене є збірник матеріалів, в тому числі тут є моя стаття про підходи до визначення конкурентоспроможності територіальних громад. Але зворотної реакції в суспільстві я поки що, на жаль, не знайшов. Спілкування з лінійними керівниками на місцях, в громадах і т.д., якщо говорити про цю тему, вони знизують плечима, для них це абсолютна абстракція.

Так що я підтримую тих, які піднімають цю тему, залюбки до неї сам підключився. Але поки що практичного виходу в громадах це не знаходить. Хоча вони весь час між собою конкурують, їм доводиться це пояснювати. Про один спосіб конкуренції Підвисоцький сказав – хто раніше забіжить у певний кабінет. А загалом вони працюють в конкурентному середовищі, хоча й не розуміють цього.

 

По конкурентоспроможності Інститут громадянського суспільства підготував методичні рекомендації оцінки рівня конкурентоспроможності території і підготовку начерків програм підвищення конкурентоспроможності. Я думаю, через тиждень буде оприлюднено вже.

 

 

Цей провокативний підхід до підготовки проекту рекомендацій і концептуальних засад щодо можливості впровадження реформи місцевого самоврядування лише шляхом проведення державно-правових експериментів на нашому «круглому столі» дав плідні плоди. Я так вважаю, тому що у нас відбулася дуже жвава дискусія, яка принаймні виявилась у п’яти підходах щодо механізмів впровадження реформи і її етапів.

Перший - сформульований в проекті рекомендацій щодо можливості проведення відповідних державно-правових експериментів. Другий – щодо можливості проведення часткових державно-правових експериментів в містах Києві і Севастополі. Третій – щодо неможливості проведення таких експериментів і необхідності переходу від слів до реальної справи, щодо того, що самі державно-правові експерименти по своїй суті є дурь собача. Четвертий – підхід, пов’язаний з необхідністю впровадження муніципального співробітництва, з урахуванням зарубіжного досвіду. П'ятий – це проведення окремих експериментів щодо підвищення конкурентоспроможності регіонів, зокрема той, який зараз впроваджує Центр інвестиційно-інноваційних програм у Волинській області, «Конкурентоспроможна Волинь».

Я думаю, що всі ці підходи необхідно відобразити і в нашому підсумковому документі, в рекомендаціях. Тобто, є різні погляди на механізми впровадження реформи місцевого самоврядування.

При підготовці нашого заходу ми провели таку експертну нараду в вузькому колі експертів, на якій обговорювалися також різні підходи щодо перспектив реформування місцевого самоврядування. Наголошувалося на тому, що в будь-якому випадку необхідно зберегти інституційну пам'ять, яка пов’язана з напрацюваннями документів політико-правових в попередній період. Маються на увазі концептуальні документи, пов’язані з реформою адміністративно-територіального устрою, з реформою місцевого самоврядування, з впровадженням нових елементів державної регіональної політики. Маються на увазі і конкретні проекти нормативно-правових актів, в тому числі і тих, які зараз позначені в проекті рекомендацій. І проект нової редакції Закону «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації» в межах чинної Конституції. Це добротні, сильні проекти нормативно-правових документів, які можна пропонувати уряду, а уряд може пропонувати чи попередньо на розгляд Ради регіонів, а потім подання їх до Верховної Ради України.

Цей перелік можна продовжити. Це стосується нової редакції Бюджетного кодексу, це стосується і необхідності прийняття Податкового кодексу з тим, щоб створити необхідну законодавчу базу, підґрунтя для проведення справжньої реформи місцевого самоврядування.

Що ж стосується самих різних концептуальних підходів і нормативно-правових розробок, то ми зробили невеличкий аналіз напрацювань за останні 10 років і побачили, що за останні 10 років напрацьовано більше 30 концептуальних документів і більше 40 проектів законодавчих актів. Я не кажу вже про проекти постанов уряду та ін. Перша концепція, це ми виходимо за десятиріччя, реформування системи територіальної організації влади в Україні була підготовлена у 1998 році, одразу після прийняття Закону «Про місцеве самоврядування», після прийняття Конституції 1996 року. Йшлося також і про можливість проведення пілотних експериментів чи державно-правових експериментів в 2005-2006 роках.

Тобто, загальний висновок такий, про який говорили Анатолій Федорович Ткачук і Ігор Борисович Коліушко. Що ми ходимо по колу, у нас хода по колу відбувається. Дійсно, нам всім дуже хочеться перейти до реальної справи. Всі ці питання в нашому експертному середовищі ми давно обговорили, обсмакували всі нюанси, пов’язані з впровадженням адміністративної реформи, реформи адмінтерустрою, реформи місцевого самоврядування.

Як же переходити до реальної справи? Давайте задамо собі таке питання. Під час можливих виборів 31 жовтня, місцевих я маю на увазі? Чи навіть якщо ці вибори відбудуться в березні 2011 року? Чи зможемо ми впровадити те, що напрацьовано, реально, під нову конфігурацію організації місцевої влади під час цих виборів? Чи все-таки рухатися поступово, використовуючи весь позитив напрацьованих концептуальних документів і проектів нормативно-правових актів, не втратити хоча би тих надбань, яких ми досягнули за попередній період?

Тому народилася така ідея можливості проведення, скажімо, не державно-правових експериментів, а пілотних проектів. З тим, щоб рухатися далі і приймати напрацьовані нормативно-правові акти. Тобто, впроваджувати елементи адміністративної реформи. Мається на увазі і нову редакцію Закону «Про місцеве самоврядування», і нову редакцію Закону «Про місцеві державні адміністрації».

Я пропоную всі ці різні підходи, які були висловлені сьогодні, сформулювати у наших підсумкових документах, мається на увазі проект рекомендацій. Прошу учасників круглого столу подати конкретні пропозиції і зауваження для того, щоб вдосконалити документ і відобразити різні підходи до можливості реформи місцевого самоврядування в Україні.

 

Так, може, і приймемо таку точку зору щодо підсумкових документів? Не буде заперечень? Пропозиції, всі думки. Обов’язково підкреслити те, що досвід інституційний використовується і повинен використовуватися. Інакше це безглуздя буде. І тоді, після надходження конкретних пропозицій, оргкомітету узагальнити їх і внести відповідні корективи до проектів документів. Не буде заперечень?

 

Я щиро вдячний особисто від себе, думаю, думка буде співпадати з позицією керівництва, за проведений захід Миколі Олександровичу. Вважаю, що це чергова спроба зробити прорив у замкненому колі, про яке йшла мова тільки що.

Я скажу декілька слів з приводу дискусії, яка сьогодні прозвучала. Ігор Борисович сказав, що хотілося б почути думку органів влади сьогоднішньої з приводу організації проведення реформ. Я висловлююся з точки зору керівника підрозділу апарату. Остаточно вона має бути сформульована указом президента, за моїм глибоким переконанням, який повинен затвердити, так я вважаю, програму економічних реформ, складовими якої є і ті заходи, про які ми сьогодні ведемо розмову. Це повинен бути комплексний документ, на основі якого суспільство повинне бути зорієнтоване на майбутнє.

Якщо дивитися на політичний супровід і забезпечення, у всіх своїх виступах президент настирливо наполягає на тому, що економічні реформи, реформування системи влади в державі повинно відбутися. Коли, як, в який спосіб – політичне рішення в першу чергу за президентом.

Яка позиція у нас в Міністерстві? Ми стараємося дуже обережно підходити до напрацьованих матеріалів, щоб ні в якому разі не допустити такого, що щось буде втрачено або недооцінено, або безпідставно знято з рахунку, і не поставити перед фактом, що ми втратили інтелектуальну працю попередників, хто працював над проектом, і не дай бог, раціональне золоте зерно, яке повинне визначати майбутні реформи. Я з гарантією можу сказати, що Міністерство цього не допустить.

По напрацюванню інших підходів. Що вперед повинно йти, на нашу думку? Розробка проектних документів по реформуванню, вдосконаленню місцевого самоврядування чи проведення адміністративно-територіального устрою? Ми підтримуємо таку думку, що це повинен бути комплексний підхід. Не можна визначати пріоритети ні одному, ні другому. У противному випадку ми станемо перед фактом, що або створені територіальні громади дієздатні не будуть законодавчо забезпечені, або ми зробимо зміни до законодавства, які будуть впиратися в ситуацію, яка складається сьогодні на територіях. І одне, і друге не буде мати реального ефективного впливу на поліпшення ситуації і в економіці, і в життєвому рівні людей.

Тому, паралельно розробляючи документи, нам здається, доцільно було б ті напрацьовані закони про внесення змін до Закону «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування» розробляти, рекламувати, обнародувати. І визначатися не з датою прийняття, а визначатися з періодом введення їх в дію, коли вони будуть необхідні для того, щоб запрацював механізм.

По позиції Верховної Ради. Я думаю, спільна думка буде, що ми сьогодні, на превеликий жаль, не почули чіткої відповіді про роботу комітету в цьому напрямку. Говорять розробники, що проекти зависають. Концепція про реформування, питання, пов’язані з внесенням змін до законів і т.д. Я не можу дати відповіді, чому ця тема не є актуальною для сьогоднішнього складу. Якщо можуть бути висловлені претензії до сьогоднішньої більшості у Верховній Раді, так чому не озвучить цю тему опозиція? Чому всіх влаштовує так, що інертність і невизначеність в цьому плані стала нормою? Це було і в минулому році, і спостерігається в цьому році.

По напрацюванням, які ми маємо на сьогодні. Треба, щоб вони мали своє продовження у майбутньому. Я боюся, що вони можуть стати мертвим капіталом, а всі ви роками займаєтеся, знаєте тему, володієте досконало, всі аргументовані пропозиції. Я пропонував би узагальнити їх в прикладних матеріалах, які були б корисні, яким чином зробити. Розглянути ці питання повторно на засіданні правління, керівничого органу асоціації. Попрацювати над ними і у вигляді конкретних пропозицій звернутися від асоціації і в адміністрацію президента, і в Кабінет міністрів, якщо вважаєте за доцільне, у Верховну Раду. Щоб можна було заявити пропозиції. Не просто рівень експертного розгляду матеріалів, а щоб це була чітка позиція органу, який покликаний сприяти розвитку місцевого самоврядування. Це в певній мірі покладало би на нас відповідальність за напрацьований матеріал і засвідчило б нашу позицію, яку можна було б відстоювати всіма наступними кроками.

Ще одна позиція. Я дуже просив би, шановні колеги, не так часто вживати слово «експерименти на територіях». Люди в суспільстві не розуміють, що таке реформи, що їх чекає. А якщо ми ще будемо на громадах проводити експерименти по цьому ділу, нас народ не зрозуміє. Просто не зрозуміє позиції.

Тому я вважаю, що перспектива формування територіальних громад, дієздатних, економічно спроможних є і має право на майбутнє. А в плані організації підходів, щоб можна було визначитися з доцільністю розміру, зацікавленості людей, рівнем надання послуг, не експериментувати, експерименти проводити, а утворювати зразково-показові територіальні громади за рахунок внутрішніх факторів, які сприяють, зацікавленості населення, зацікавленості місцевої ради. Щоб ми вживу могли показати, що сьогодні на діючій базі можна мати таку територіальну громаду, але вона не може бути більш досконалою, тому що впирається у законодавче забезпечення в цьому плані. Відповідь можна знайти аргументовану на ці питання.

Відчувається, що недостатньо ми орієнтуємося на практичних втіленнях. На рівні державних органів, громадських органів тематика реформування суспільства, я б так сказав загалом, не звучить. Ми не почуєте ніде, ні у виступах по телебаченню, роз’яснення. Ваші прекрасні сьогодні виступи, мені здається, мали б серію послідовності по роз’ясненню підходів до цього, або базувалися на принципі дискусії, вони б затравлювали суспільство в тему. Люди б думали на нижчих рівнях, люди б не сприймали як бажане для реформування влади на майбутнє.

І строки проведення реформ. Я, наприклад, хотів би дожити, щоб вони відбулися в Україні. А як для старшого покоління, якщо ми будемо регламентувати 2016 рік, це на наступний рік, коли буде обраний президент, і хто він, як він має бути обраний, але ми вже гарантуємо, що на наступний рік будуть проводитися реформи. Мені здається, що трошки це не по-серйозному в цьому відношенні. Ми повинні внутрішній потенціал бачити, той, яким нам сприяє сьогодні, і негативні фактори, ризики, яких ми боїмося. І дати відповіді на питання, як їх позбутися для того, щоб досягти бажаної мети.

 

Погодьтеся з нами, що рішення приймає влада. І якщо ми говорите, абсолютно вірно, про інформаційне забезпечення, про переконання суспільства, то сьогоднішній «круглий стіл» наш високого рівня, погодьтеся, але засобів масової інформації практично немає.

 

Це дуже і дуже погано. Влада має створити

 

А влада у нас хто зараз? Вчора не треба вже. Треба йти далі.

 

Буквально кілька слів відносно ходіння по колу. Я хочу сказати, що Україна є чемпіоном Європи, а, можливо, й чемпіоном світу з детальності опису системи місцевого самоврядування в конституції. І Конституції описані принципи дуже побіжно, дуже мало, структури дуже детально і процедури місцевого самоврядування дуже детально. І це зроблено в той час, коли світ змінюється буквально на очах, а Україна, яка знаходиться ще в дитячому віці, змінюється в десятки разів швидше.

В тих пропозиціях, проект яких роздано, передбачається, що зміни в Конституцію будуть внесені в 2016 році. Можу вас запевнити, що до 2016 року ніяких реформ без змін Конституції нам зробити просто не вдасться.

Я ставлю перед собою таке питання: що б було, якби ми сьогодні викреслили розділ 11 з Конституції зовсім? Всі ті статті про місцеве самоврядування. В Конституції є згадка про те, що в Україні гарантується і існує місцеве самоврядування, і Україна має підписану і ратифіковану Європейську хартію місцевого самоврядування. Тобто, ми маємо факт того, що місцеве самоврядування в Україні має бути, і ми маємо систему принципів, за якими воно буде побудоване.

Експерименти. В Сполучених Штатах Америки, де про місцеве самоврядування немає жодного слова в національній конституції, де дуже побіжно згадується місцеве самоврядування в конституціях штатів, на протязі 300 років йдуть експерименти. Весь розвиток американського самоврядування – це експерименти. Там є довіра до населення, є довіра до громад. І громади самостійно вирішують, обирати їм мера чи не обрати їм мера, об'єднатися чи роз'єднатися, мати в себе 5 депутатів чи 15 депутатів. Країна живе. І можна сказати, що в результаті цих експериментів формується сучасне, кожного року, кожного десятиліття воно є сучасним місцевим самоврядуванням. Цього хочеться побажати і нам.

 

Дякую перш за все організаторам за те, що дали можливість сьогодні роздати всім вам посібник центрів надання адміністративних послуг і навіть двома словами прокоментувати. В цьому посібнику ми зібрали всі знання, які накопичені сьогодні нами на тему адміністративних послуг, починаючи від теоретичних засад, взагалі що таке поняття «адміністративні послуги», доктрина, державна політика. І найбільшу частину тут займають практичні матеріали, пов’язані з створенням центрів адміністративних послуг в ряді міст України. Дуже багато додатків, які це так само ілюструють. А також зарубіжний досвід, тут описаний досвід Німеччини, Англії, Польщі, Литви, Нідерландів і Греції. З прикладів міст, які в Україні є лідерами в реформах в цій сфері, тут описано Вінницю, Кривий Ріг, Луцьк, Львів, Бориспіль. Ця робота виконана нами в рамках співпраці з Німецьким товариством технічного співробітництва та Швейцарським бюро міжнародного розвитку.

Власне, коли ми сьогодні говорили про те, що послуги мають перейти на рівень, ближчий до громадян, то, на нашу думку, це станеться саме тоді, коли у наших містах наші органи самоврядування створять подібні центри надання адміністративних послуг, які будуть зручні для громадян. Тоді буде дуже легко їм делегувати виконання навіть державних функцій, які сьогодні просто дуже часто немає кому передати, хоч ніхто й не проти, щоб вони надавалися на нижчому рівні, ближчому до громадян.

Бажаю всім нам успіху у практичних заходах по покращенню життя громадян вже сьогодні, до того, як буде проведена реформа.

 

У нас точилася дискусія взагалі щодо доцільності проведення цього заходу, була дискусія з Страсбургом. Звичайно, з одного боку, ми раді підтримати ще раз експертне обговорення. Друге питання було щодо доцільності. І от ми бачимо, що ми не помилилися, тому що, з одного боку, звичайно, може складатися враження, що ми обговорюємо ще раз те, що всім зрозуміло, але з іншого боку, про це говорив Федір Тимофійович Панасюк. Я хотів би на базі його виступу декілька пропозицій зробити.

Насамперед, має бути дійсно узагальнення певних матеріалів цього круглого столу, ми про це, до речі, домовилися. Узагальнення вже в конкретному документі, який має бути представлений, якщо хочете, під егідою Ради Європи від експертного середовища вже новому уряду і новому президентові. Тобто, бачення стратегії реалізації реформи. Певні елементи ми, звичайно, вже знаходимо в документі, підготовленому Фондом сприяння місцевому самоврядуванню, але вважаємо, що доцільно доопрацювати редакційно, зокрема на основі рекомендацій Ради Європи щодо підготовки таких документів.

Другий момент, що, можливо, доцільно мати робочу групу, про це говорили, із залученням асоціацій. Якщо Фонд сприяння місцевому самоврядуванню при президентові України готовий взяти на себе лідируючу роль, ми думаємо, будемо це вітати. Головне – отримати дійсно конкретний документ, який буде мати вже практичну силу. Якщо до цього потрібно залучити наших експертів Ради Європи, які мають досвід розробки подібних документів, я думаю, що ми це зробимо. Головне, не затягувати з остаточною розробкою такого документу.

Другий момент. У нашій програмі, я це не представляв на початку, ми ввели інформаційний компонент, саме інформаційне забезпечення реформи. Ми будемо 17 червня в клубі Кабінету міністрів проводити офіційну презентацію нашого проекту. Ми думали, що саме з цього етапу буде стартувати і інформаційне забезпечення чи інформаційний компонент програми. Ми були б вдячні за ваші рекомендації щодо того, як же потрібно реалізовувати цей інформаційний компонент, як потрібно інформаційно сприяти інформуванню населення, інформуванню основних, ключових груп. В цьому плані Рада Європи його не буде забезпечувати самостійно. Ми хотіли би почути рекомендації з вашої сторони. Буде проведений тендер, тому що там закладена досить велика сума, на українське піар-агентство або українську компанію, яка буде забезпечувати саме інформаційну складову цього проекту.

З приводу заключних документів. Дійсно, можливо, людей лякає слово експеримент, можливо, варто говорити про пілотні громади, про тестування певних моментів. Я хотів би в цьому плані представити вам посібник з питань міжмуніципального співробітництва, тому що Радою Європи вже розроблено такий інструментарій, як розвивати міжмуніципальне співробітництво. Наше завдання – його зараз адаптувати на український грунт. Все те, що говорили попередні виступаючі, зокрема професор Нудельман, я думаю, потрібно врахувати. Територіальна основа. Ми обов’язково наших провідних українських експертів залучимо до підготовки саме українського інструментарію.

Більше того, на сьогодні таке міжмуніципальне співробітництво вже активно впроваджується в Україні, зокрема за підтримкою декількох донорських організацій. Вісім громад у Луганській області, з якими працює Німецьке бюро технічного співробітництва. Програма ПРО ООН. Швейцарське бюро міжнародного співробітництва, Вінницька область, Автономна Республіка Крим. Можливо, цей досвід узагальнити, представити його вже на національному рівні.

Коли презентували ідеї експерименту, декілька разів згадувалася Ірпінь. Позиція Ради Європи, що потрібно підвести ще раз риску чи ще раз висновки зробити щодо провадження цього експерименті в Ірпіні. Ми будемо пропонувати українським партнерам, мабуть, на липень місяць, можливо, з Асоціацією міст Київської області, зробити ще раз обговорення, чому не вдався цей експеримент в Ірпіні, який має бути досвід з цього нами взятий.

Я хотів би, щоб ми підтримали пропозицію Миколи Олександровича в цілому рекомендації цього круглого столу ухвалити. Але з відповідними рішеннями, що має бути утворена ще одна робоча група, яка їх доопрацює, і в кінцевому випадку буде вже конкретний документ, стратегія чи дорожня карта, яка має бути вже презентована серйозно органам державної влади. Хочу сказати, що в цьому плані Рада Європи на себе готова буде взяти саме лідируючі позиції.

 

На завершення, дякуючи всім вам, ще раз хочу нагадати біблійську істину. Дорогу можна подолати лише йдучи. Давайте йти, і все буде нормально.