В громадському середовищі Дніпропетровщини побутує думка, що активними є громади Синельниківського і Софіївського районів, де ГО «Фонд «Європа ХХІ» зробила спробу провести дводенні семінари за матеріалами попередніх фокус-групових
Світлана Горобчишин і пані Валентина (м. Синельникове)
досліджень. Через пору відпусток чи жнив ця спроба, практично, лише спробою і залишилася, оскільки діяльність у контексті громадських ініціатив і кампаній лобіювання суперечить прямим посадовим обов’язкам аудиторії із землемірів і голів-секретарів сільських рад.
Якщо в Синельниковому причиною відсутності громадських організацій стало бажання дати можливість сільським громадам отримати нові знання (безвідносно до доцільності таких знань для їхньої діяльності), то у Софіївці – відпустка голови райради, за словами його заступника, означала, що «ніхто не прийде». Тому довелося зважати на негодованих качок, корів, дітей і відсутність транспортного сполучення. Лише харизма і професіоналізм тренерів Світлани Горобчишин і Андрія Дуди зробили можливими семінари тим, що змогли адаптувати матеріал як для сільських голів, так і для землемірів.
Звинувачувати цих людей у тому, що вони не готові до демократичних перетворень в Україні чи просто не зацікавлені у них, ми не маємо права, бо у дуже багатій Дніпропетровській області принаймні два райцентри
Учасники семінару (с. Софіївка)
виглядають досить убого. А це означає, що до питань розвитку громадянського суспільства справа дійде ще досить нескоро.
Натомість існують проблеми із газифікацією, водопостачанням, ремонтом шкіл тощо. І немає жодного розуміння того, що принаймні частково ці проблеми можуть бути вирішені, якщо громада разом із владою навчаться співпрацювати, якщо громадські ініціативи перестануть бути лише теоретичною частиною семінарів і набудуть практичного втілення.
Крім того, як би це не заперечували, але спадок чи краще сказати тягар попередньої радянської епохи все ж актуальний і досі – працювати на кількість, а не на якість. Відповідальні за організацію семінарів на місцях задумувалися не над тим, для кого навчання буде корисним або хто мав бажання взяти участь у роботі, а як зібрати потрібних 15-20 осіб безвідносно до теми і мети тренінгу. Самі ж учасники сприймали навчання швидше «для галочки» і були зацікавлені особами тренерів більше, ніж самим семінаром.
Очевидно одне – метати демократичний бісер перед сільськими громадами Дніпропетровщини зарано. Треба дати людям те, чого вони насправді хочуть: землемірам – консультації із земельного законодавства, сільськимголовам – штатного юриста, а активним пенсіонерам – можливість будувати громадянське суспільство.
