Вперед у минуле: 11-річка у школі повертається?

 Педалюючи повернення до 11-річки, МОН зневажає рекомендації ЮНЕСКО та маніпулює даними про освітні системи Європейських країн.

У 2000 році в руслі європейських інновацій розпочався перехід середньої освіти України на обов’язкову 12-річну систему навчання. Проте, ще у передвиборчих планах нинішнього президента В. Януковича було повернення до десятирічної середньої освіти.

Наразі, Д. Табачник, заявивши на парламентських слуханнях, що відбулися 9 червня, про фінансову затратність та абсолютну „нерентабельність” 12-річки, знову актуалізував питання про тривалість повного циклу обов’язкової середньої освіти в Україні та її співвіднесеність із міжнародними стандартами.

 

Темою парламентських слухань 9 червня була «Запровадження 12-річної загальної середньої освіти: проблеми та шляхи їх подолання». Мова йшла здебільшого про начебто недостатню підтримку цієї реформи населенням, переваги повернення до 11-річки та звичні негаразди школи загалом: реформа системи підготовки вчителів – забезпечення шкіл педагогічними кадрами, підвищення соціального статусу вчителя, зміцнення матеріально-технічної бази шкіл (налагодження випуску підручників і посібників, комп’ютеризація тощо).

 

МОН каже не (повну) правду

У реформуванні середньої освіти не можна лишити поза увагою рекомендацію ЮНЕСКО про щонайменше 12-річний термін її здобуття і тривалий досвід реформування цієї галузі у країнах-лідерах із якості освіти. І хоча й на сайті МОН з’явилося роз’яснення стосовно тривалості повного циклу обов’язкової освіти в країнах Європи(http://www.mon.gov.ua/main.php?query=newstmp/2010/14_06/3), але скупа таблиця самого «роз’яснення» без жодних принагідних коментарів нічого не дає для розуміння існуючих систем європейської середньої освіти та важливості правильного врегулювання її тривалості. Так, наприклад, вказано, що у Бельгії тривалість повного циклу обов’язкової освіти складає 9 років (учні з 6 до 16 років), але при цьому не зазначається, що ще три роки молодь вчиться неповний час, поєднуючи працю чи учнівство на підприємстві з відвідуванням вечірньої школи до 18 років включно, тобто загальний термін навчання становить таки 12 років! Подібного уточнення потребують й цифри щодо інших країн. Взяти хоча б Німеччину навпроти якої у таблиці стоїть цифра «10», але ж в означеній країні система середньої освіти має два щаблі:

 

• початковий (з тривалістю навчання від 4 до 6 років – у Гамбурзі, Бремені й Берліні), що створює базову підготовку до середньої школи;
• орієнтаційний, розгалужений залежно від потреб учня у майбутньому:
  1. старша школа (5–6 років) дає право вступу до професійних шкіл;
  2. реальна школа (6 років) – можливість вступити до професійно-технічних училищ (коледжів);
  3. гімназія (9 років), провчившись ще 3 роки, 19-літні гімназисти одержують атестат зрілості – Hochschulreife (Abitur), що дозволяє вступати в будь-які вищі навчальні заклади. Таким чином, сьогодні для закінчення гімназії потрібно провчитися в ній 13 років (в «нових землях»12). Зараз у Німеччині обговорюється питання про введення 12-річного навчання у всіх гімназіях країни. Деякі землі вже ухвалили таке рішення. Крім того, існують спеціальні школи, де випускники старших та реальних шкіл можуть підготуватися до здачі іспитів на атестат зрілості, що відкриє їм вступ до ВУЗів.

До того ж обов’язковим атрибутом європейської освіти є дошкільне навчання дітей від 2 до 6 років із залученням послуг досвідчених педагогів і психологів. Наприклад, «материнські школи» (ecoles matemelles) у Франції, де маленьких учнів 3-4 роки готують до школи. Відтак, неважко підрахувати, що загальна тривалість освітнього процесу в країнах Європи значно більша за вказані формальні межі.

 

Світовий досвід

Саме такі дезінформуючі факти зумовлюють нерозуміння українським суспільством запровадження 12-річної загальної середньої освіти (за результатами опитування Інституту психології ім. Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України 83 % респондентів висловились на підтримку 11-річної школи – http://www.mon.gov.ua/main.php?query=newstmp/2010/10_06/2), заяви про те, що учні не хочуть «протирати штани» у школі в очікуванні атестата, а отже поступово втрачається розуміння того, що одним із пріоритетних завдань реформи середньої освіти є саме можливість для дітей, які рано визначають свої уподобання, розпочати диференційоване навчання, готуючись до університету або виходу на ринок праці з робітничим фахом. Заяви про неготовність, неподатливість нашої системи освіти до означеної реформи є не чим іншим як відмовками, оскільки навіть Японія з її доволі специфічно-національною структурою освіти, відповідаючи на вимоги часу, у руслі економічних та технологічних змін, зуміла її вдало модифікувати (додаючи дедалі новіші типи закладів і вдосконалюючи програми й методи навчання), узвичаївши 12-річний курс повної середньої освіти для всіх.

 

Зрозуміло, що такі інновації неможливі без серйозної державної матеріальної допомоги, перш за все, гроші на відшкодування загальної вартості 12-го року навчання. Так, наприклад у Бельгії система освіти поглинає 6 % національного валового продукту, а в Україні за останні два року були «заморожені» всі програми у освітній галузі й це при тому, що обіцянки збільшення фінансування структури освіти стали звичними складовими передвиборчих обіцянок та політичних спекуляцій.

 

Що ж для України?

Відтак, для України при реформуванні загальної середньої освіти, поліпшенні її якості важливо зосереджуватися на таких важливих аспектах:

• - впровадження доцільного, педагогічно обґрунтованого та відповідного міжнародним вимогам обов’язкового терміну навчання у середній школі; розробити необхідні нормативні документи, нові навчальні плани і програми, забезпечити учнів підручниками тощо.
• - співіснування в середній освіті різних форм і підсистем; створення профільної старшої школи; надання можливості вечірнього навчання для тих, хто прагне поєднати освіту із професійною підготовкою. Цікавим у цьому плані є досвід США, де середні школи бувають різних типів: академічні, професійні та багатопрофільні. Академічні школи дають освіту, достатню для вступу у ВНЗ, професійні ж готують до безпосередньої практичної роботи. Проте є й недолік – через відсутність уніфікованої навчальної програми випускники середніх навчальних закладів мають різний рівень знань. Підготовка до вступу в університет здійснюється в старших класах американської школи (High School). У них школярі вивчають широкий спектр загальноосвітніх предметів – англійську та іноземну мови, історію, природничі науки тощо. Багато приватних шкіл як альтернативу пропонують у старших класах навчання за міжнародною програмою International Baccalaureate (IB).
• - забезпечення фрагментарності системи освіти (повноцінне функціонування структури передшкільної освіти, чітке відокремлення початкової школи).
• - існування розмаїття навчальних закладів та засобів управління ними. Наприклад, у Бельгії співіснують і змагаються між собою «вільні» навчальні заклади, що належать приватним особам чи групам населення, та «офіційні», утворені державою чи керовані нижчими ланками її владних структур. Всі визнані й атестовані навчальні заклади фінансуються з держбюджету незалежно від їх приналежності. Створена у вигляді спеціалізованих комісій система контролю рівня навчання і забезпечення адекватності дипломів і посвідчень, які вони дають випускникам.
• - використання гнучкої моделі підходів до цілей отримання середньої освіти, аби учні, які після отримання певної професії, вирішили вступити до ВУЗу, мали можливість отримати фахову підготовку у відповідних закладах.

 

Такі реформістські кроки при раціональному, поміркованому підході та законодавчому врегулюванню і матеріальній підтримці держави мають з часом привести до оновлення, модернізації змісту української середньої освіти, забезпечити їй гідний рівень конкурентоздатності в Європі, а найголовніше – задовольнити потреби основних учасників освітнього процесу – учнів і вчителів.